Провесна на закарпатській Верховині
Провесна… Це слово врізалось у мою пам’ять у середньому шкільному віці, коли прочитав одне з оповідань Івана Чендея. А позаяк письменник уже тоді був для мене незаперечним авторитетом, слово видалося нашим, верховинським, влучним і соковитим.
Це коли на календарі добігає кінця перший весняний місяць, позаду рівнодення, Сорока святих і Теплого Олекси, а тепла усе нема.
Отак і цього року. На Потиссі вже “угрин веснує”, а верховинець може зайнятися хіба саджанцями та прищепами, а не овочами. І поспостерігати, як понад горами рябіють полонини, ніби айтматовський пес над берегом моря. Моя коза, хоч і не така знаменита, як Мідянкова Мілка, голосно бляє і нагадує про своє бажання похрумкати бруньками зрізаного в саду гілля.
І неясна якась бентега охоплює разом зі сподіваннями на краще. Навесні завжди мріється про хороше. Минулого року значна частина випромінювала радість і віру в нового президента й уряд професіоналів. Цьогоріч політичного (соціально-економічного) оптимізму поменшало. В очах – здебільшого почуття провини. І роздратованості.
Робочих місць не побільшало. На Верховині працюють наддніпрянці (насипали дамбу, тепер ріжуть вертолітний завод на металобрухт). Учительство порозуміло, що їхні основні вимоги відсунуті на бюрократичні манівці, а зарплата не встигатиме і за офіційною інфляцією, не те, що за цінами. Чи не щодня – повідомлення про нові тарифи на електроенергію, газ, воду, повітря…
Попередньому президенту не пробачили “п’ять мільйонів робочих місць”. Тепер теж згадують і про покращення життя вже сьогодні, і про країну для людей, і про “почую кожного”. Дивуються: чого ніхто не береться за ремонт доріг, адже акциз на пальне збирають щодня? Сердиті водії, оббризкані пасажири та пішоходи у своїх оцінках геть не дипломатичні.
А що залишається простому громадянину? Ну не в суд же іти з такими дрібницями. Та й хіба ті суди стали ближчими до людей після реформи?
Зустрів якось знайомого, коли той вийшов з аптеки. Вилаяв і лікарів, які “не дають лікарняного” і виписують лише найдорожчі пігулки, і провайдерів, які роблять бабло на людському здоров’ї, і владу, яка відповідальна за все.
Не додають оптимізму обіцянки здійснити 21 реформу. Навчені податковим кодексом, законопроектами про пенсії, житло і працю, не чекають нічого доброго люди. Може, праві журналісти, коли пишуть: у президента пообіцяли, що буде боляче 21 раз?
Отак і живемо. Чекаючи тепло, що припізнилося, і весну. Адже на те вона і провесна, щоб непомітно загубити префікс.
Михайло Носа, викладач-методист, просвітянин, поет, публіцист, есеїст
