Закарпаття: У Петрівці на Ужгородщині вшанували пам’ять отця Георгія Федаки
У Четверту неділю святої Чотиридесятниці Преосвященний владика Мілан відвідав парафію Пресвятої Трійці села Петрівка деканату Ужгородського району. Це одна із небагатьох парафій, де владика Мілан уперше проводив Архієрейську Літургію.
Вірники, серед яких багато дітей та молоді, з радістю очікували свого пастиря. З вітальним словом Преосвященного владику зустрів о. Роман Лозюк, а за традицією нашого краю діточки піднесли владиці запашний каравай.
Перед Архієрейською Службою Божою владика освятив пам’ятну дошку, що висить на стіні храму, ревному служителю Христової Церкви митр. прот. Георгію Федаці. Він був відомий своєю підпільною священичою діяльністю по цілому Закарпаттю. Також він був першим, хто відслужив публічне Богослужіння на Кальварії в м. Ужгороді на Велику п’ятницю 28 квітня 1989 року. Після легалізації служив на Цегольнянській парафії Ужгороді та в різний період обслуговував вірників сіл Пацканьово, Нова Розтока, Бенедиківці, Петрівка.
Архієрейську Службу Божу владика відправив у Свято-Троїцькому храмі, збудованому зусиллями о. Георгія Федаки (або просто отця Юрка, як його знали всі його вірні, яких він обслуговував).
Своє пастирське слово владика Мілан звернув до молоді та батьків: «Зараз маємо неділю, яка говорить нам про віру. Минула неділя поставила перед нами хрест, щоб ми могли задуматися кожен над своїм хрестом і, дивлячись на розіп’ятого Господа нашого Ісуса Христа, зрозуміти, що не самі несемо його, а Він нам допомагає. Зараз Церква запитує тебе, чи ти дійсно уповаєш на Господа? Нині є багато людей, які кажуть, що вірять у Господа, і було б дуже дивним почути протилежне. Але апостол говорить, що і диявол вірить і тремтить. Потрібно щось більше, потрібно Богу довіряти, уповати на Нього, покладатися на Нього.
Ми чули у сьогоднішньому Євангелії, де батько приводить свого сина до Ісуса. Не є таємницею, що сьогодні є багато людей, які мають проблеми з молоддю. Молодість є раз на життя. Є тут багато старших людей, які також були молодими. На одному кладовищі були написані такі слова: «Такі, як ви, були і ми, такі, як ми, будете і ви». І це старші можуть сказати молодим: «Такі, як ви, були і ми», – але уже не можуть сказати, – «Такі, як ми, будете і ви», – бо не відомо, кому Бог скільки призначив прожити на цій землі. Тому є дуже важливо добре прожити своє життя.
Сьогодні молоді мають більше проблем, як було колись. Сьогодні молодь має спокусу «іншого рангу». Є багато пропозицій. Їм може видаватися, що добре мати гарну машину. А чому мені не купили батьки машину? І всі починають говорити, що будуть щасливі, коли будуть мати машину чи інші блага. Скільки людей, які мали «люксові» машини, покінчили життя самогубством! Чому? Бо бракувало їм сенсу життя. І це є велике запитання, яке дає людина: для чого я живу, який є сенс мого життя? І на це не дає відповідь жодна машина, жодна чаклунка, жоден політик. А Ісус Христос дає через свою святу Церкву.
Як це важливо, коли тато або мама приведе своїх дітей до Ісуса. Так само, як у Євангелії, батько бачив свого сина страждаючого. Він пробував різні речі, різних лікарів, навіть до апостолів прийшов, але не зуміли йому допомогти. Ісус дав їм владу зціляти, але тут вони не змогли і питають Ісуса: «Чому ми не могли його вигнати?» Він відповів їм: «Цей рід нічим не можна вигнати, тільки молитвою та постом» (Мр. 9. 28-29). Ми маємо зараз цей святий час, де Церква заохочує нас до молитви та посту.
Але також Вона заохочує до слухання Божого Слова. Бо говорить нам це Євангеліє, де диявол був німий та глухий. І це є нещастям, що зараз багато людей є духовно глухі та німі. Не чують Божого Слова. Не ідуть до церкви. Інші ідуть до церкви, але думають про лише свої справи. І це жахливо, що молоді люди є обмануті. Лише комп’ютер чи телевізор, різні інші речі. Як важливо, щоб батько міг сказати, щоб мати могла сказати, що є важливим, коли є проблема: «Сину мій, дочко моя, шукай Бога!,» – а не говорити постійно про гроші, гроші, гроші… І де тоді нам можливо зустрітися у вірі? Потрібно зустрічатися у церкві. Було б файно, якби один одного підтримували у вірі. Як це гарно, коли мати приведе свою дитинку до церкви, складе її пальчики та перехрестить. Дитя цього не усвідомлює, але поступово розуміє, що щось є. І коли вона побачить, що тато вечором клякає на коліна… Знаєте, що це означає для дитини?! Я пам’ятаю свого батька, який ввечері, стомлений, після роботи клякав на коліна. Це був великий знак. Він не вмів багато говорити про віру, але це були прості жести, які я розумів, це були прості жести, які виховували.
Я пригадую розповідь одного чоловіка про видатного художника нашого краю Йосипа Бокшая. Він згадував, що будучи студентом, коли вони разом з вчителем Бокшаєм у горах малювали пейзаж і наступив вечір, він бачив, що їх учитель, їх майстер стоїть на колінах та молиться. «Він не соромився перед нами,» – говорив він.
Як важливо, коли подаємо добрий приклад через молитву один одному. І як важливо, коли ми добрими словами підтримуємо один одного!
Нехай Господь допомагає нам іти дорогою віри. Бажаю всім молодим, щоб у вірі знайшли своє щастя».
Після закінчення Літургії Преосвященний владика вручив Архієрейські подячні листи за збереження вірности Церкві і активну участь в богослужіннях у часи підпілля та по сьогодні ревним старшим вірникам. Також на подвір’ї храму перед пам’ятною дошкою о. Георгію владика Мілан відправив панахиду. Потім відбулося мирування з нагоди першого пастирського служіння владики у парафії Пресвятої Трійці.