Десятирічна дівчинка читає книги при свічках на хуторі, якого немає на карті (ФОТО)
До міста Яворова Львівської області належить хутір Підсоснина, що сховався в лісі, біля міжнародної автотраси Львів-Краків. Тут у «хатці на курячих ніжках» живе десятирічна Маруся з мамою, татом та братами.
Дівчинка розбитою лісовою доріжкою вже чотири роки поспіль біжить у школу (десь чотири кілометри в обидва боки), у військовий мікрорайон Яворова.
Важко повірити, але Маруся Кархут вчить уроки при гасовій лампі, бо в її хатинці ніколи електрики не було.
«Дуже люблю читати українські книжки, – розповідає Маруся. – Якби в нашій хаті було світло, то б і спати не лягала».
Зі слів дівчинки, їй у школу ходити подобається. «Але діти зі мною дружити не хочуть. Сміються з мене. Прозивають «бомжихою». А яка я «бомжиха»? У нашій хатці в лісі – чистенько. Мама Наталя і тато Роман взимку мене перинами закутують. Їсти в нас теж завжди є що. І все смачненьке. Я й сама варити вмію вже борщ, вареники, гречану кашу. Це діти мене так прозивають за те, що допомагаю мамі прибирати вулиці у військовому містечку. Мама двірничкою працює…», – розповідає Маруся. Вона зізналася, що найбільша її мрія – мати вдома гарну бібліотеку, читати не при гасовій лампі чи свічках. А ще мати мобільний телефон…
Мама Марусі – Наталія Олександрівна Кархут (їй 8 травня виповниться 50 років) гладить донечку по голові й схлипує. Каже, що вони з чоловіком Романом Даниловичем не можуть натішитися своїм сонечком. І дуже їм гірко, що дитина не те, що немає нормального житла, вона ніде не прописана. Адже їхнього хутора вже на карті Яворова давно немає. Та й статки не ті, щоб дім купити. Щоправда, стоять на квартирній черзі, за номером 60, але коли вона до них присунеться – сном-духом не відають.
Пані Наталія народилася в хуторі Підсоснина. Її мати працювала свинаркою в підсобному господарстві Залізної дивізії. Коли Наталії було 14 років, хата згоріла. «Тоді командування Залізної дивізії збудувало нам невеличку хатинку, мовляв, згодом одержите квартиру в військовому містечку. Мама померла. А я вийшла заміж за солдата, який служив у Яворові. Народила йому трьох синів. Жили душа в душу. Опісля служби мій Тахір Шадіяров (узбек за національністю) залишився в Яворові, прилаштувався на роботу в райспоживспілку вантажником. Згодом ми забрали трьох маленьких дітей й подалися в Узбекистан. Батьки Тахіра – золоті люди. Зустріли мене, наче рідну доньку. Але я почала хворіти, бо клімат мені не підходив. Я розлучилися з чоловіком через те, що дуже його кохала й розуміла, що він буде щасливим лише серед своїх.
Повернулася з Сашком, Ромчиком, Віталиком в свою хатку на хуторі. Спочатку влаштувалася прибиральницею в школу, відтак – у Яворівську квартирно-експлуатаційну частину району. Одружилася офіційно вдруге. У нас з Романом народилася донечка. Але мої діти ніде не прописані. Хлопці навіть паспорти виробити не можуть. Бо цей хутір вже давно зник з карти держави. Зверталася в минулі роки не раз в різні інстанції, але пани зі мною й говорити не хочуть. Кому нині потрібна бідна жінка?», – розповідає пані Наталя.
Людмила Шубіна для ЗІК