Із щоденника Сергія Федаки… Винороб
Минулими вихідними Виноградів відзначав День міста. Виповнилося 749 років, тобто наступного року дуже круглий ювілей, до якого райцентр почав готуватися заздалегідь. Це дата першої згадки у документі, що зберігся – грамоті 1262 р. Коли ж місто виникло наразі сказати тяжко – може, зразу же після відступу військ Батия улітку 1242 р., коли наші предки стали заново відбудовуватися на сплюндрованій території.
А може, ще до цього. Територія місцевого замку і прилеглі угіддя упродовж наступних віків стільки разів перекопувалися, що археологія безсила сказати щось напевне. Наближення ювілею стимулює зацікавлення витоками міста, але поки доводиться задовольнятися наявною датою.
Щоправда, у центральному сквері встановлено табличку, що слов’янське поселення існувало тут ще в ХІ ст., але таке сміливе твердження ще потребує додаткового обґрунтування. Принаймні, сусідні же замки у Королеві і Хусті згадуються тільки з кінця XII ст.
Зате цілком зрозуміло, що упродовж віків одну з ключових ролей у розвитку Виноградова відігравало виноградарство. То ж не дивно, що в місті нарешті встановили, здається, перший в Україні пам’ятник виноробу – у тому ж таки сквері.
Предки ужгородського скульптора Михайла Колодка з цих країв, чимало з них творили сонячний напій, то й не дивно, що образ винороба врізався у його свідомість з самого дитинства. Працював над твором рік і сім місяців. Прямо на бруківці – зеленувата бронзова фігура у натуральний зріст.
Майстер обома руками затягує гвинт на давильному пресі. Дещо нагадує гладіатора чи тореадора – широчезні плечі, вигнута спина у шкіряному жилеті, напружені м’язи, підібгані губи. Образ дуже романтичний, може претендувати на звання символу чоловічої вроди Закарпаття.
Тому біля нього охоче фотографуються, він може стати чи не головною туристичною фішкою міста – як Геракл в Ужгородському замку чи поштар Фекете у Перечині. Скульптуру зроблено так, що кожний може вхопитися за вільний кінець закруту і “помогти” виноробу. Вони ж у нас потребують допомоги, причому не тільки такої.
Відомий майстер з Берегів Іван Урста радіє, що виноробів нарешті вшанували пам’ятником, але бідкається, що ремесло переживає дуже складні часи. Увесь процес від садіння лози до розливу вина у пляшки налічує 17 трудомістких операцій, найбільш трудомісткі – на винограднику.
Сам він має 15 тисяч кущів десь двадцяти сортів. Віддавши 42 роки державній службі, тепер він професійно замається виноградарством. Зібрав у себе цілу колекцію діючих агрегатів, в тому числі давильний прес, який і послужив одним з прототипів для названого пам’ятника.
Прагне зберегти старі технології і взагалі культуру пиття. Напій благородний, винний алкоголізм набагато рідкісніший, ніж горілчаний чи пивний. Хоча фальшують вино вже не менше, ніж інші напої. Колись на Закарпатті діяло вісім чи й більше винних радгоспів-заводів. Потім їх задавили високими податками і ліцензіями.
Закарпаття програло бій Одещині і Криму. Нині в області галузь тримається тільки завдяки окремим ентузіастам та більш-менш регулярним фестивалям. То ж слід дбати, аби Виноградівський пам’ятник не перетворився на надгробок цьому ремеслу. Те ж, що він стоятиме довго, не викликає сумнівів.
Всередині бронзової фігури – залізний корпус, який додає їй міцності. Та й міська влада в особі мера Золтана Бочкаї та його команди підійшла до справи відповідально. Велику частину скверу навколо пам’ятника замостили плиткою, навколо встановили два ряди ліхтарів, обплетених металевою лозою із виноградними гронами, встановлено дві відеокамери, які ведуть цілодобове спостереження і за громадським порядком, і за недоторканністю скульптури.
Відливали її в Угорщині, цьому посприяли два місцеві підприємці-депутати Й.Фізеші і Й. Шерегі. До речі, два Йосифи є співвласниками одного з найкращих в області залу, де нещодавно виступав всесвітньо відомий скрипаль з Угорщини Е.Мартон. Його команда, відвідавши попередньо ряд закарпатських міст, забракувала усі запропоновані їй майданчики і віддала перевагу саме Виноградову.
Місто того варте і в цілому, хоча попереду нелегкі випробування, адже наступного літа – Євро-2012, на яке ітимуть усі кошти держбюджету, а восени – ще гірше: парламентські вибори, котрі можуть взагалі перекреслити міське свято.
Сергій ФЕДАКА, газета “НЕДІЛЯ”