«Армія слабаків не потребує»
Інтерв’ю із військовим комісаром Закарпатського обласного військового комісаріату Іваном Васильцюном
«СЬОГОДНІ МОВА ЙДЕ НЕ ПРО КІЛЬКІСТЬ ПРИЗОВНИКІВ, А ПРО ЇХ ЯКІСТЬ»
– Ви призначені на посаду обласного військового комісара у вересні цього року. Які головні пріоритети у роботі обрали для себе від самого початку?
– Дійсно, 16 листопада виповниться два місяці з моменту мого призначення. Це період непростий, зважаючи і на кризу, яка усе ще триває, і, головне, на осінь, коли проводиться військовий призов. Головне завдання, покладене на нас – разом із органами місцевого самоврядування управляти територіальною обороною у зоні нашої відповідальності, готувати та призивати до лав Збройних сил України та інших формувань тих юнаків, які відповідно до законодавства мають іти на військову службу. Звичайно, в міру своїх можливостей, ми відповідаємо за соціальний та правовий захист військовослужбовців, їхніх сімей, людей, які звільнені в запас, людей, які стали інвалідами в період проходження військової служби чи брали участь у тих чи інших конфліктах. Це – ті завдання, які покладено на Закарпатський обласний комісаріат. І незважаючи на будь-які умови та складнощі, ми будемо виконувати їх у повному обсязі.
Дійсно, я в цій сфері людина не нова: з 1998 року призначений на посаду Воловецького військового комісара, після цього – Іршавський військовий комісар, де проходив службу теж 2 роки. Згодом мене призначили військовим комісаром Хустського міського комісаріату, який у 2007 був об’єднаний із Міжгірським військовим комісаріатом, і з того часу я очолював об’єднаний Хустсько-Міжгірський міськрайонний військовий комісаріат.
Цього року я маю честь бути призначеним на цю відповідальну посаду. Мушу сказати, що в період мого призначення і затвердження усюди ставилося головне завдання: чесно і до кінця виконувати свій обов’язок, бути щирим і відвертим із тими людьми, які до тебе прийдуть, слухати і чути про ті проблеми, які є у Збройних силах. Повторюся: будучи людиною не новою у війську, завжди казав, що буду чесно і відверто казати правду в очі, говорити і піднімати ці проблеми на всіх рівнях, оскільки самотужки військові не зможуть розв’язати усі болючі питання.
– Головна подія осені для юнаків певного віку та їх родин – військовий призов…
– Усі наші дії здійснюються відповідно до Указу Президента, верховного головнокомандуючого, на підставі закону «Про військовий обов’язок та військову службу» і стосуються тих юнаків, яким на момент призову виповнюється 18 років і тих, які на момент призову втратили право на відстрочку. Є постанова Кабміну, у якій визначено розподіл за кількістю військовозобов’язаних юнаків, які мають бути призвані з кожної області. Цією постановою визначено кількість призовників на весняний та осінній призови. Навесні до війська пішло 800 закарпатців, а восени ми маємо призвати 780 чоловік. Ця цифра виводиться на основі обліку, який ведеться у кожному районі з моменту постановки на облік у 17 років, звіт передається в обласний військовий комісаріат, ми передаємо цифри у Західне оперативне командування і до Генерального штабу. Багато це чи мало? Я скажу, що область спроможна цей план виконати. Але сьогодні мова йде не стільки про кількість, як про якість тих людей, які будуть служити.
Я наведу кілька даних за результатами весняного призову, формулюючи соціальний портрет закарпатського призовника. Із 800 780 хлопців – із повних сімей, не мають батька – 7, не мають матері – 12, 1 – сирота. Мають дітей – 12, мають дитину старше 3 років – 2. Оці останні: сирота, одружені, мають дітей – люди, які мали право не йти в армію, однак вони ж за власним бажанням можуть йти до війська. Тому армія – це їхній свідомий вибір. Сьогодні багато хто розуміє, що після служби в армії людина може працювати у будь-якій силовій структурі, куди беруть тільки досвідчених, які мають військовий квиток, отримали військову облікову спеціальність. Тішить нас і рівень освіченості закарпатського призовника: мають базову середню освіту – 9 класів – 3 чоловіки, повну середню – 356, професійну технічну – 404, базову вищу освіту бакалавра – 5 і вищу – 32. Скажу відверто, що стосується освітнього рівня, то ми кожного року цю планку піднімаємо вище і вище. Лише за перші два тижні осіннього призову серед наших новобранців – 15 із вищою освітою. Це свідчить про те, що люди свідомо обирають військову службу і за цей період, а для людей із вищою освітою він становить 9 місяців, спроможні осилити і нову спеціальність, стати фахівцем військової справи, і таким чином підвищити попит на свої знання та вміння.
«ПІДПИСУЮЧИ КОНТРАКТ, ЛЮДИНА ПОГОДЖУЄТЬСЯ НА 24-ГОДИННЕ ВИКОНАННЯ СЛУЖБОВИХ ОБОВ’ЯЗКІВ»
– Поговоримо про скорочення чисельності армії. Наскільки реальною є можливість переходу до професійних збройних сил?
– Я у збройних силах із 1977 року, коли поступив у вищий військовий заклад, проходив службу у ракетних військах стратегічного призначення. Українська армія свого часу налічувала 1200 тисяч вояків, щороку проводилося скорочення, і як результат нині ми маємо 200 тисяч: 150 тисяч військових і 50 тисяч державних службовців, які працюють у Збройних силах. У цьому році буде скорочення ще на 8 тисяч, у наступному – ще на 8 тисяч. Ми маємо програму розвитку Збройних сил до 2015 року, яка визначала цей рік роком переходу на контрактну армію. Але виходячи із сьогоднішньої ситуації, мусимо говорити чесно: нині ми не можемо бути привабливими на ринку праці для потенційних контрактників. Сьогодні так званий контрактник отримує 1500 гривень, не має житла.
Підписуючи контракт, людина погоджується на 24-годинне виконання службових обов’язків. І в цьому його принципова відмінність від людини цивільної. Сьогодні люди, готові до такої роботи, є. Але хто вони? Це ті, хто живе у місті, неподалік від місця служби. А привабити людину із села, якій би довелося винаймати квартиру, віддаючи за неї до 90% зарплатні, неможливо. Існує програма переходу Збройних сил на контрактну основу, але ми повинні розуміти, що це буде непросто. Проте на наступний рік у бюджеті Збройних сил заплановані кошти на будівництво житла – 2100 квартир, на заміну озброєння і на підтримку тих людей, які є контрактниками. Їхні посадові оклади мають вирости на 55%. Така ситуація вже більш приваблива. Я переконаний, що із кожним роком стабілізації економічної ситуації буде паралельно зростати кількість конт-рактників. Ми мусимо усвідомити, що людина має бути соціально захищена, мати достойну зарплату і житло – усі ті умови, які є в інших державах світу, де є контрактна армія. А сьогодні ми не можемо відмовитися від призову, паралельно із набором на контрактну службу.
– Чи є закарпатці, що хочуть підписати контракт після проходження військової служби?
– Цього року є запланована кількість контрактників 300 чоловік. Буквально за два тижні осіннього призову відібрано 224 чоловіки. Донедавна при плані 200 чоловік ми набирали 70-80. Люди пішли шляхом вибору соціальних гарантій, права на безкоштовну освіту, після першого укладеного контракту, службове житло, інші пільги – незначні, але діючі.
– Проте військові професії не є престижними на Закарпатті, та й в Україні?
– Не можу з вами погодитися. Ми планували направити для навчання у військові учбові заклади 100 чоловік, а маємо вже 120. Люди розуміють, що ця професія перспективна, адже армія так чи інакше стане професійною і буде на тому рівні, який необхідний. Лише цього року наші Збройні сили взяли участь у 8 міжнародних навчаннях на території України та інших країн. І наші хлопці, офіцери не є гіршими. Навпаки – наші підрозділи є кращими: проявляють максимум старання, ініціативи, тому на наших миротворців є запит в усіх країн світу. І вже на наступний рік їхнє матеріальне забезпечення планується збільшити у 3,5 разу.
«НА ЗАКАРПАТТІ СТАВЛЕННЯ ДО АРМІЇ ШАНОБЛИВЕ»
– Говоримо про наших і тут. Чи повною мірою забезпечене проживання призовників?
– Я взагалі ставлю високі вимоги до військових комісаріатів на місцях. Адже не кожний відвідувач піде до армії, проте свій, особливо перший, прихід до комісаріату – запам’ятає назавжди. Більше того – розповість про нього батькам, однокласникам, сусідам. Вимога міністра, начальника штабу, командувача Західного оперативного командування: військовий комісар має бути зразком у цьому сенсі. Відвідувач має розуміти, що потрапив до військової установи, де є порядок, затишок. Усе починається, коли людина йде на приписку із викладачем предмету захисту Вітчизни, із інспектором, який відповідає за нього, і медсестрою, яка вела підліткову документацію, щоб її передати у віськкомат. Військовий комісаріат – складний організм, у якому діють не лише військові люди…
Коли я говорю із лікарями, пояснюю, що вони мають бути психологами, готувати, пояснювати людині, щоб вона чітко розуміла, куди їй іти, що робити. Адже потрібно з’ясувати, з ким ми маємо справу, вивчивши умови життя, сімейний стан. Наше завдання – зрозуміти, чого хоче людина. І дуже добре, коли бажання юнака співпадають із нашими можливостями. Буквально учора я бачив хлопця, який після закінчення служби ішов із квітами у комісаріат. Одразу видно: виправка, акуратність, підтягнутість – справжній мужчина, яким він став після військової служби, і йшов подякувати за це комісару. І його бачили батьки, які лише виряджають синів до армії. Оце – найкраща реклама! Тому ми будемо робити усе, щоб наші пункти призову, комісаріати були такими, як того вимагає міністр. А зараз у нас є спальні приміщення, у яких молода людина може відпочити, її годують у військовій частині, куди відвозять автобусами. До речі, у правдивості цієї інформації ви можете переконатися у будь-який день роботи призовної комісії…
– Деякі області рапортують про те, що в них нібито навіть існує конкурс на місце у війську…
– На Закарпатті ставлення до армії шанобливе. Тут визначальними є традиції поваги, які були у наших дідів та батьків. Поскаржуся: особливо у призовний період буває певна провокація від ЗМІ, які аж надто мусують окремо взятий негативний приклад, і я розумію, як боляче на це дивитися батькам призовників… Чи все у нас ідеально – однозначно ні! Проблеми доводиться вирішувати щодня. Але більшість прикрощів залежать від суб’єктивних факторів. Якщо людина, призначена відповідати за ту чи іншу ділянку роботи, неякісно виконує обов’язки – там і виникають проблеми. З такими людьми – розмова коротка. Сказати, що на призовних пунктах ведуться сутички за місце в армії, я не можу. Але все більше людей розуміє, що такого повного, щонайменше, медичного огляду, який проходять призовники, вони не отримають. І право служити у війську є визначенням здоров’я організму юнака.
– Чи є зміни у правилах призову цього року?
– У нас є Закон «Про військовий обов’язок і військову службу», ним передбачені усі моменти, пов’язані із вимогами, пільгами. Є 32 види відстрочок від служби. Приміром, людина вчиться у вузі стаціонарно – однозначно має відстрочку до моменту закінчення цього закладу, але кожного року до 10 жовтня повинна представити довідку, яка підтверджує навчання. Є люди, які працюють у сільській місцевості педагогом, але повинні мати повне педагогічне завантаження і довідку із управління освіти. Є молоді люди, які закінчили духовні заклади, але повинні мати духовний сан. У будь-якому разі людина призовного віку повинна прийти у військкомат, не очікуючи повістки. Ми маємо інформацію про всіх призовників і якщо хтось намагається ухилятися, доставляємо примусово. Не скажу, що таких випадків багато, але вони є. Я хочу звернутися до всіх батьків, щоб вони поцікавилися у своїх синів, чи були ті у військкоматі, що їм там сказали, аби з’ясувати і свої права, і свої обов’язки.
«У КОЖНІЙ НАШІЙ ВІЙСЬКОВІЙ ЧАСТИНІ Є КУТОЧОК ВІРУЮЧОГО»
– Але ж є й альтернативна служба?
– У нас є закон, який дає право на альтернативну службу. Є певні віро-сповідання, які забороняють тримати зброю в руках, але про це треба говорити з моменту постановки на облік. В області діє спеціальна комісія, яка підтверджує чи спростовує право людини на проходження альтернативної служби. Вона направляється на роботи терміном у 2 роки у державні заклади, де буде мати мінімальну зарплату. Є таких людей немало, витяги з рішень комісії приходять у військкомат.
– Як ви ставитеся до інституту капеланства?
– Дуже непросте питання. Для призовника армія стає стресом: без близьких, далеко від родини у новому колективі, де важко найти друга серед сотні незнайомих людей. Специфіка Закарпаття – багатоконфесійність. Як місцева людина, я наполягаю, щоб на момент відправки був запрошений священик. По черзі – представники різних конфесій. Людина має відчувати, що за неї моляться і йде вона на службу із Божим благословенням. Питання інституту капеланства розглядається, наскільки я знаю. Приміром, у наших миротворчих підрозділах є священик. У кожній нашій військовій частині є куточок віруючого, у багатьох частинах є каплички, у яких солдат може усамітнитися і помолитися …
– Чи є серед закарпатців жінки-військові?
– Є сьогодні і жінки-контрактники. Спеціальним наказом визначено військово-облікові спеціальності, які може обіймати жінка. Це не залежить від командира чи його бажання. Жіноцтва багато в обласному військовому комісаріаті.
– Чи залишаються закарпатці служити в регіоні?
– Відповідно до директиви 40% призваних можуть служити на території Закарпаття. Із цього призову 129 призовників залишаться на Закарпатті, із них – 89 водіїв. Ми будемо формувати гірсько-піхотний батальйон і туди будемо відбирати людей, що за фізичними характеристиками можуть виконувати обов’язки і навантаження. Є багато бажаючих, але вимоги надзвичайно високі. Інші хлопці – мукачівська бригада, виноградівський батальйон та батальйон «Тиса», вояки якого працюють на ліквідації лиха навіть у сусідніх країнах. Тут велике значення мають навички у водінні автомобіля, роботи на крані. Для служби в аеромобільній частині необхідно мати навички у стрибках з парашутом, мати сили щонайменше 20-25 разів підтягнутися ще до призову. Ми призвали вже 8 кандидатів у майстри спорту, є навіть чемпіон із греко-римської боротьби. Тож мушу сказати: армія слабаків не потребує, тому із юнаків ми робимо справжніх мужчин!
Тетяна ВАШАРГЕЛІ, газета “НЕДІЛЯ”, nedilya.at.ua