Духовне виховання – це те, чтого бракує закарпатським дітям
Кажуть, що виховання дитини починається з утроби матері. Перші і найважливіші сходинки виховного процесу йдуть від батьків, потім дитячий дошкільний заклад, школа. Здається, як батьки, так вихователі і вчителі навчають своїх вихованців лише добру і милосердю.
Однак не секрет, що сьогодні ми часто спостерігаємо у своїх дітях вияв байдужості, бездушності, неповаги до старших, навіть насильства один над одним. Із засобів масової інформації чуємо про жорстокість підлітків, дивуємося, коли бійки та наруги хлопців над дівчатами фіксують на мобільні телефони, а потім насолоджуються ними. Таку ситуацію можна назвати духовним зубожінням підростаючого покоління.
Що це таке, ми попросили поділитися думками настоятеля Петро-Павлівського православного храму, протоієрея Євгенія Добру.
— Справді, нашим дітям бракує духовного виховання. Всі ми пам’ятаємо комуністичні часи, коли церква переслідувалася владою, заборонялися такі обряди як вінчання та хрещення дітей, відвідували Божі храми хіба що люди старшого віку. Але, згодьтеся, тоді такого духовного зубожіння серед молоді не було. Сьогодні, коли двері храму відкриті для всіх, влада і церква сприяють вихованню підростаючого покоління, та й загалом молодь, як кажуть, привернулася до Бога, зростають злочини серед підлітків, відчувається з їхнього боку жорстокість та інші негативні якості. І ми запитуємо себе: “Чому?”.
Якось я прочитав дуже влучні слова: “Шлях у царство Боже лежить не через широкі ворота, а через непримітні для світу дверцята дитинства”. У цей вислів варто замислитись, аби зрозуміти його істинність. Дитина перед Богом така ж особистість, як і доросла людина, причому не з моменту народження, а з моменту її зачаття. Різниця лише в тому, що особистісні якості дано їй як дари, які треба розкрити. І наше з вами завдання створити такі умови, щоб ці дари розкрилися.
Як показує практика, добрі плоди виховання в тих родинах, де дітям прищеплюють любов до Бога, святого храму з раннього віку, що й вчить дитину розрізняти добро від зла. Безумовною цінністю дитини є визнання за нею права на спілкування з Богом, тобто причащатися з часу народження до семирічного віку. Правду кажучи, молодь сьогодні набагато активніше шукає зустрічі з Богом, ніж попередні покоління. За цього вони бачать істину і підставу для того, щоб змінити своє життя.
Але, на жаль, є й інший бік реальності, від якої ми ніде не дінемося. Сучасний цивілізований світ насичений комп’ютерами, Інтернет-мережею тощо, які діти часто використовують не для збагачення своїх знань та кругозору. Вони захоплюються фільмами жахів чи подібного змісту комп’ютерними іграми і цим самим заглушують у собі реальне відчуття дискомфорту через страх перед реальними життєвими проблемами. Вони ховаються від дійсності у вигаданому світі. Я вважаю, що над цим треба працювати як батькам, так і педагогам, направляти цю енергію душі в русло подолання справжніх життєвих труднощів.
Щоб відрізнити добро від зла, потрібно мати милосердя. На прикладах переконувати дітей про те, що існують сиротинці, де живуть знедолені діти. На їх стражданнях пробуджувати маленькі серця від душевної дрімоти, розбивати в них шкарлупу байдужості. Саме з цією метою планую створити при Божому храмі благодійний дитячий фонд, де займатиметься з нашими дітками педагог-вихователь Ольга Іванівна Бугина. Діти повинні знати, що існує життя без прикрас, поруч живуть їхні ровесники, які потребують уваги, милосердя і допомоги.
Ми, дорослі, маючи прадавні, глибокі і чудові народні та церковні традиції, повинні розбудовувати й культивувати їх, навчати цьому своїх дітей, оберігати і застерігати їх від того, що суперечить нашій духовній культурі.