Із щоденника Сергія Федаки… Дубове
Вже близько ста з 609 населених пунктів Закарпаття мають свої писані історії, видані окремою книжкою. Це майже-майже всі 30 міст і селищ, а також понад 70 найбільших сіл. Ще кілька десятків подібних книжок зараз у роботі. Працює ціла армія краєзнавців. Ну як армія? Партизанський чи то пак опришківський загін, де кожний підпорядковується тільки власним правилам, сам собі цар і бог і діє за принципом «Сам п’ю, сам гуляю, сам стелюся, сам лягаю».
І все ж – хай дуже своєрідними методами народної будови, десь на цементі, десь на яйцях, десь взагалі невідомо на чому, але поволі зростає ціла Вавілонська вежа. Хочеться вірити, що їй судитиметься щасливіша доля, ніж біблійному прототипу. Принаймні, ще років п’ять і на основі оцього різноформатного будівельного матеріалу, викинутого неначе після повені на берег, можна буде писати цілу принципово нову історію Закарпаття – особливо радянської і дорадянської доби. Зовсім щойно вийшла книжка Ганни Носи «Мараморош. Історія Дубового».
Як така праця могла з’явитися у наші непевні часи, не надто зрозуміло. Ну ясно – на ентузіазмі, на традиційній, віками виплеканій тячівській затятості. Типу дощ іде, а ми – незважаючи. Село, звісно, не просте. Власне, з 1971 р. – селище міського типу. Під час невдалої адміністративно-територіальної реформи 2005 р. навіть висувалася ідея розполовинити Тячівський район і зробити райцентром його гірської частини саме Дубове.
Так що селище з великим потенціалом. Тому і книжка дуже нагадує хижу гірського села. Здаля ніби хата як хата, а підійдеш ближче – та то цілий замок, тільки замаскований під щось простіше. Там і вікна-бійниці, і всередині цілі лабіринти, і купа прибудов, і хто зна скільки ярусів під землею, і на горищі цілком можна жити. Так і тут. Для історії одного села використано 26 фондів обласного архіву, а також архівний відділ Тячівської районної адміністрації.
Завдяки цьому сила-силенна краєзнавчого матеріалу уперше вводиться у широкий обіг. Усього в цих двох архівах оброблено 884 справи! Мало яка дисертація має настільки широку архівну базу. А ще ж крім того узято і 24 поточні архіви сільських церков, шкіл, дитячих садків, школи мистецтв, пенсійного фонду і соцзахисту, інших установ. Якийсь киянин, ознайомившись з таки списком, може запитати: «А що то у вас за такий величезний мегаполіс – Дубове?!»
Мегаполіс чи ні, але біографія таки багатюща. У перших шести розділах викладається історія Марамороша – найбільшого з 64 комітатів Угорського королівства. Потім у трьох розділах ідеться конкретно про Тячівщину 1920-1946 р., відтак маємо 29 розділів про Дубове. Окрім загального хронологічного нарису з десятками прізвищ на кожній сторінці, на двадцяти сторінках розглядаються драматичні поземельні відносини, історія освіти та охорони здоров’я.
Церковна історія села – то взагалі ціла сага. А ще окремо йдеться про сільські торгівлю, транспорт, навіть банківську справу. І звісно про спорт. Трьома найрозвинутішими його видами є не тільки очікувані футбол і волейбол, а така нібито міська гра, як великий теніс. В останньому розділі перелічено усіх сільських (селищних) голів від 1945 р. – їх набралося аж 11. Також названо усіх їх заступників і всіх секретарів сільради. Виявлено і чотирьох старост дорадянської доби.
Поки найповніший список своїх міських голів має Мукачево – починаючи з середніх віків. Що ж до сіл і селищ, то мало хто може похвалитися таким списком, як у Дубового. Постійно цитується література попередників, причому з обов’язковим посиланням, що не часто зустрінеш у сільських історіях. Оскільки автор не є професійним медієвістом, то є окремі недоречності у формулюваннях перших розділів, неточності у бібліографічних посиланнях.
Зокрема, подаючи у бібліографії реквізити різних архівних справ, прийнято подавати і заголовок цієї справи – це значно додало би мороки автору, але дозволило би прискіпливому читачеві оцінити кожний цитований документ у більш широкому контексті, оцінити, наскільки повно використано досліджені фонди. Але в цілому робота приємно вражає поєднанням одночасно масштабності і ретельності, детальності викладу, вниканням буквально у кожний факт.
А ще там уміщено понад сотню (!) кольорових і чорно-білих фотографій, починаючи від вражаючої панорами села, знятої з найближчої гори. Словом, книжка вдалася.
Сергій ФЕДАКА, газета “НЕДІЛЯ”
