На Закарпатті відроджується фехтування

[Total: 0    Average: 0/5]

Фехтування як вид спорту на Закарпатті поступово відроджується. Про що свідчить хоча б те, що інтерес до нього проявляють діти, які самостійно йдуть у секцію фехтування, а ще – готовність батьків захоплення дітей оплачувати власним коштом. І якраз нестача уваги з боку керівних «спортивних» структур до потреб фехтувальників є на сьогодні найбільшою проблемою.

Про це йшлося під час у прес-центрі «Закарпаття» за участю тренера-вихователя спортивної дитячої секції фехтування ДЮСШ №1 Степана Дикуна, який завітав на зустріч із журналістами разом зі своїми вихованцями, а також із їхніми батьками.

Як зазначив Степан Дикун, загалом фехтування розвивається на Закарпатті вже упродовж понад 150 років: перші згадки про цей вид спорту припадають на кінець XIX століття. І це може виступати прямим свідченням того, що фехтування на Закарпатті завжди «культивувалось, але чомусь про це мало знає і говорить громадськість».

«Про те, що цей вид спорту в області завжди був на рівні, свідчить й те, що саме тут свого часу виховувались видатні спортсмени країни: це і Василь Станкович (чемпіон світу 1971 року), і Поліна Ковач (неоднократна чемпіонка України і тоді ще Радянського Союзу), і Вікторія Титова (срібна призерка чемпіонату світу), і Сергій Горецький (срібний призер чемпіонату світу), і Анатолій Гирей (призер чемпіонату світу серед юніорів, двократний призер універсіади, двократний призер U-23, чинний чемпіон України з шпаги серед дорослих)», — наголосив Степан Дикун.

Список найкращих спортсменів можуть свого часу поповнити і діти, які нині займаються у секції фехтування при НВК «Гармонія». Такі сподівання, та й майже упевненість, висловив Степан Дикун. І безгрунтовними їх назвати навряд чи можна: маленькі спортсмени вже демонструють досить непогані результати, не зважаючи на те, що функціонує секція лише 2,5 роки. «Зовсім нещодавно ми повернулись зі змагань «Ліга 10-13», у яких беруть участь діти якраз від 10 до 13 років.

Повернулися з двома срібними нагородами, а ще досягли того, що двоє хлопців потрапили у шістнадцятку кращих на змаганнях. «Ліга 10-13» – це чемпіонат, який проходить у 5 етапів: перший відбувся у Миколаєві, звідки ми щойно повернулися, другий, до речі, проходитиме в Ужгороді протягом 20-23 березня. Тож кожен охочий зможе прийти і подивитись на власні очі, як фехтують наші спортсмени», – повідомив Степан Дикун.

Окрім цього, розповів тренер і про те, що саме зараз у Хорватії проходить відкрита першість Європи, де Україну представляють 6 вихованців секції. Один із них – Сергій Горецький – вже встиг вибороти 3 місце в особистому заліку і 2 місце – у команді кадетів по шпазі.

Нині ж у дитячій секції фехтування вчиться навичкам роботи з рапірою, а також займається їх удосконаленням, 20 дітей. «Впродовж тижня діти тут навчаються рапірному фехтуванню: 2 рази на тиждень вони мають ранкові тренування, щоденно займаються з рапірою після обіду, – розповів Степан Дикун. – У секцію ми записуємо діток, починаючи з 8 років, до цього вони просто не готові займатись фехтуванням».

Адже цей спорт вимагає від спортсмена цілковитої зібраності і дисципліни, натомість неабияк розвиває координацію, спритність, швидкість мислення: «Щоб зробити дію захист-відповідь, людина витрачає 0,4 секунди. За 1 секунду дитина вчиться робити 2-3 дії», – зауважив тренер. Окрім того, що у секції діти виховуються фізично, вони ще й мають можливість жити насиченим «дитячим» життям, — упевнений Степан Дикун.

Так, за його словами, «тут діти відірвані від комп’ютерного світу, вони спілкуються, цікавляться простими дитячими речами. Дома як? Встав, поснідав, пішов у школу, і чим дитина займається після навчання, поки батьки на роботі, вони не знають. Тут же діти завжди зайняті, підконтрольні: зранку нас возить на навчання автобус, тут діти снідають і обідають». Але все це – за кошти батьків.

Постійна відсутність підтримки з боку структур, які б мали опікуватись спортом, насамперед, представництва Федерації фехтування України у Закарпатті, на сьогодні є найбільшою проблемою для фехтувальників, нарікає Степан Дикун. «Сьогодні турботи із забезпечення дітей всім необхідним для занять лягає на плечі батьків. Це великі гроші: тільки екіпірування коштує 4-5 тисяч гривень.

На змагання дітей батьки також відправляють власним коштом. Тобто, якщо дитина хоче займатись фехтуванням, а достатніх фінансів у батьків нема, то дитина перейде у розряд так званих «місцевих бійців». Ми, звичайно, екіпіруємо її по можливості, відправимо декілька разів на змагання, але це не буде систематично».

Щоправда, свого часу для того, аби діти мали змогу працювати з рапірами, Федерація фехтування України виділила для секції по 2 комплекти екіпірування, по десять нагрудників, масок і клинків, загальний кошторис яких склав від 250 до 300 тисяч гривень. Це – відчутна, але аж ніяк не достатня допомога, зазначив Степан Дикун. І саме тому у найближчих планах як тренера, так і батьків маленьких спортсменів, – ініціювання круглого столу за участі голови Федерації фехтування Закарпатської області, директора ДЮСШ №1. Це потрібно для того, аби батьки змогли особисто поспілкуватись «із тими, до кого відносяться, і до кого ходять їхні діти. Там і будуть вирішуватись наболілі проблеми секції», – сказав тренер.

У свою чергу присутня на прес-конференції представник батьківського комітету Олександра Бойчук додала: «Все ж таки дуже хотілося, щоб цим видом спорту зацікавилась не тільки громадськість, але й підприємці. Хочеться, щоб і спонсори були зацікавлені в тому, аби спортсмени саме Закарпаття займали перші місця». При цьому пані Олександра наголосила на тому, що нині секція фехтування є чи не єдиною безкоштовною дитячою секцію: «від нас тут не вимагають ні копійки, ми лише купуємо спорядження, а ще оплачуємо дорогу на змагання».

Про те, що фехтування на Закарпатті не тільки має «право на життя», але й повинно усіляко підтримуватись, свідчить і бажання дітей займатися цим видом спорту. Скажімо, 14-річний Денис Гаркуша розповів, що особисто прийняв рішення відвідувати секцію: «Я прийшов у «Динамо», шукав якийсь спорт, яким можна займатись, і вибрав фехтування. Мені подобається, що воно розвиває витривалість, реакцію, силу мислення. Займаюсь трохи більше 1 року, але вчитимусь і далі».

Про те, що «фехтування – це найкращий спорт для мене» сказала і 10-річна Ніка Корлат: «Мені цей вид спорту дуже подобається, я вже перемагала у змаганнях, які відбувалися тут, в НВК «Гармонія», і зайняла 3 місце. Другі мої змагання були в Миколаєві, там я посіла 2 місце. Хочу ще виграти 1 місце».

Давид Сабовчік відвідує секцію фехтування майже з моменту її заснування – 2,5 роки. Каже, що цей спорт йому дуже подобається: «Коли друзі починають щось розпитувати про те, чим я займаюсь, я кажу їм, що фехтування – дуже специфічний вид спорту, і в ньому можна багато чого досягти. Фехтування мені і в житті допомагає: я, наприклад, відчуваю себе більш спортивно розвиненим, більше впевненим, ніж мої однолітки».

Захоплення фехтуванням маленьких спортсменів їх тренер пояснює просто: «Знаєте, боксери говорять: хто один раз одягнув рукавиці, той їх уже їх ніколи не зніме. А у нас: хто один раз взяв спортивну холодну зброю, той уже ніколи її не покладе».

І фехтуванням займатись за бажання спортсмен буде навіть і в старшому віці: «У фехтуванні – вік не обмежений, до 40 років можна говорити про активне спортивне життя», – зазначив Степан Дикун. І все ж фехтувати доросле населення області може хіба з власного бажання і власним коштом — спеціальних хобі-груп з цього виду спорту в області немає.

zakarpattya.net.ua

 

Loading...

Comments are closed.