Із щоденника Сергія Федаки… Криві дзеркала

[Total: 0    Average: 0/5]

На Пряшівщині зараз поетичне життя якось б’є більш потужним ключем, аніж на Закарпатті. Пояснити це тяжко: ніби на Закарпатті умови сприятливіші, читацька аудиторія ширша, а от все ж таки…

Цього року в сусідів вже вийшло кілька солідних збірок української поезії, не кажучи вже про журнал “Дукля”, котрий тримається, незважаючи ні на що. Серед цих новинок – збірка верлібрів Степна Гостиняка “Визволення із полону кривих дзеркал”. Вірші інтелектуальні, гостро-викривальні, соціально-філософські. Можна навіть сказати, геополітична лірика. Усього близько 120 творів, згрупованих в 11 циклів.

Наскрізним є образ дзеркала, яке викривлює бачене у ньому людиною, намагається самого глядача змінити до невпізнання, але той гонорово опирається і переконливо доводить, що справжня реальність – це його довкілля, а не те, що за склом. Книжка про позбавлення ілюзій, які років двадцять тому переживали й українці, і словаки, і десятки інших постсоціалістичних націй. Мовляв, досить тільки скинути старі режими, влитися в європейську родину, долучитися до світових ліберально-демократичних цінностей – і все буде о’кей.

Словаччина просунулася у цьому напрямку значно далі, Україна – менше. Але! Як пише, С.Гостиняк, “режим міняється, система ж влади вічна”. Люди лишилися ті ж самі – як нагорі, так і у тому середовищі, яке політкоректно  називають базисом суспільства. Омріяні колись цінності виявилися недосяжними маревами. З цього приводу вірш про три казки: про недоторканість особи, верховенство закону і недоторканість приватної власності. Все о виявилося міфом у суспільстві, яке переживає епоху первісного нагромадження капіталу, а простіше кажучи – тотального грабунку усіх і вся.

Країни Східної Європи виявилися, як пише поет, банановими республіками, що просто постачають дешеву робочу силу на Захід та виробляють певну екзотику. Якщо вже такі настрої у відносно благополучній Словаччині, то що вже казати про Україну! До речі, збоку наші проблеми видаються ще критичнішими, ніж зсередини, тому у Гостиняка є сатира “Проект закону про дозвіл на демонтаж Української держави”.

Переживають пряшівські українці ще більше за власників паспорту із тризубом, бо якщо Україна самоліквідується, то хто такі тоді вони самі? Тому й пише поет значно відвертіше і різкіше, ніж прийнято туту, на материковій Україні. Причину вбачає у руйнування традиційних консервативних цінностей  (родина, честь, відчуття рідного дому), заміна їх суто зовнішніми критеріями благополуччя – “зиск, кар’єра, успіх”. Здійснюють відповідні реформи “геніальні хлопчики з мінімальними знаннями”, які ведуть нас “магістральним шляхом у нікуди”.

Автор створює цілу “Галерею опудал”, а над усім тим – гонитва за грошима, віртуальна економіка, де гроші творяться із повітря, із надуманих банківських схем, фінансових пірамід, котрі обов’язково завершуються крахом. Ще вище – глобалізаційний прес, який вичавлює з окремих особистостей і народів все живе і перетворює їх на безлику космополітичну масу. Правда, не всіх, а тих, хто не опирається. Ліричний герой цих віршів – якраз отакий суб’єкт Опору, котрий живе у “фінансовому палеоліті”, намагається не вв’язуватися у фінансові схеми, соціальні мережі в Інтернеті, не вникати у навя’зливу телерекламу, у дріб’язкову гризню партій, котрі насправді нічого не вирішують – ні у що те, що сучасні криві дзеркала подають як підвалини нашого життя.

Звісно, виникає асоціація з Григорієм Сковородою, якого теж світ ловив, та на спіймав, бо той намагався жити по правді ,у відповідністю з власною природою, а не під диктовку згори. Може, у XVIII ст. то було простіше, може, навпаки, важче, ніж зараз. У кожного своя злоба дня, своя доля і свій шлях широкий. Ліричний герой С.Гостиняка твердо відмовляється бути рабом на будівництві фінансових пірамід, ублажати сучасних фараонів, бо має що протиставити нинішнім псевдо-цінностям – щире кохання до жінки ,любов до рідної землі і власного городу, загострене відчуття власної гідності, відсутність жадібності та хворобливих амбіцій, на які багато хто купується.

Дзеркала страшні тільки на перший погляд – якщо дозволяєш їм загіпнотизувати себе, якщо підпадаєш під їхній вплив. Книжка же кличе до втечі із полону – на волю.

Сергій ФЕДАКА, газета “НЕДІЛЯ”

nedilya.at.ua

Loading...

Comments are closed.