Виноградівському духовому оркестру – 65 років

[Total: 0    Average: 0/5]

Погодьтесь, змінюються епохи та правителі, а традиції духової музики не прив’язані до ідеологій і політичних перипетій. Вони живуть і радують своїх шанувальників неперевершеним звучанням і «тембром» кожного інструмента. Свого часу на хвилі піднесення духові оркестри засновувалися повсюдно по Україні.

Весь спектр якісної духовної музики чутно було на всіх заходах, в усіх регіонах, містах. Однак, важкі часи та фінансова скрута далися взнаки – то тут, то там на теренах країни припиняють своє існування духові оркестри, розпадаються колективи.

Розвалюються острівці справжнього мистецтва, виплекані подвижниками своєї справи. А яким є сьогодення та на який завтрашній день сподівається самодіяльний народний духовий оркестр міського будинку культури? Поділитися своїми міркуваннями ми запросили до редакції його керівника Павла БУЧЕЛЛУ:

– Свого часу духова музика була напрочуд популярною, ба навіть модною. Ось я, приміром, виріс на ній, прикипів до неї душею. Закінчив Виноградівську музичну школу, Ужгородське музучилище ім. Д. Задора. І навіть під час служби в армії (в Ленінграді) я був учасником військового оркестру при інституті Можайського. Музика заполонила мене на все життя. Доля розпорядилася так, що ось уже кілька років оркестром керую я. Моїм попередником був «метр» духової музики, великий подвижник музичного мистецтва Антон Антонович Козуб, який стояв біля витоків нашого оркестру. Його праця є взірцем для мене. Він дуже хороший наставник.

Ми використовуємо його напрацювання, репертуар і твори, адже Антон Антонович як композитор має свої обробки. До речі, він є інвалідом Великої Вітчизняної війни. Музика – це сенс його життя, а оркестр – його дітище. І нині, будучи на заслуженому відпочинку, приїжджаючи до Виноградова (наразі він проживає в Москві з донькою), наш 85-річний наставник приходить до нас на репетиції, які, між іншим, щонеділі відбуваються у міському будинку культури. Так-так, незважаючи на труднощі сьогодення, оркестр діє і дарує задоволення шанувальникам духової музики. Історія його заснування сягає далекого 1947 року.

За період існування оркестру змінювався склад учасників, але колектив працював постійно. Він бере участь у всіх масових заходах міста і району, є учасником обласних оглядів, марш-парадів духових оркестрів, а також проводжає в доросле життя випускників міських шкіл. Колектив нагороджений багатьма грамотами та подяками, в тому числі від Міністерства культури і мистецтв України та обласного управління культури. Отож, звання «народний» наш оркестр заслужив по праву.

Свою музичну майстерність ми демонстрували не тільки в Ужгороді, куди щороку їздимо на марш-паради – колектив також брав участь в огляді духових оркестрів у м. Мезевкивешті, а також у рамках урочистостей до державного свята у м. Фегердьормоті.

У складі колективу 12 учасників. А, між іншим, були часи, коли їх налічувалося до 20-ти. Ряди оркестрантів, на жаль, поступово рідіють. Частина музикантів (учнів Антона Антоновича) відійшла у вічність. Залучити до оркестру «свіжі сили» нині важко. Часто-густо діти нині неохоче відвідують навіть школу мистецтв. Звісно ж, хотілося б, аби кількість членів колективу збільшилась, бракує нам кларнетистів та флейтистів. Проте долучитися до оркестру ніхто не бажає. А були колись інші часи. Зі спогадів Антона Антоновича, у повоєнні роки діти тягнулися до музики, приходили на репетиції і залюбки грали вечорами. Не дивно, що чимало колишніх учнів нашого маестро пішли його стопами, досягли значних успіхів. До слова, залюблені в музику і його донька та внук.

Що ж стосується сьогодення, то працюємо над розширенням репертуару. За період існування оркестру зіграно величезну кількість творів, наразі відшліфовано 30 (загалом у репертуарі 50). Залюбки виконуємо марші – «Фанфарний», «Привіт музикантам», «Калина пам’яті», «Фронтовик», а також «День Победы», «В городском саду играет духовой оркестр», угорське танго, різні польки, вальси.

Щодо труднощів, то бракує нам інструментів, вони ж бо виходять із ладу, адже відслужили своє (їм понад 30 років). Поновити б труби, тенори, альти. Загалом потребуємо комплект духових інструментів. А що вже казати про сценічні костюми? Отримали ми їх у 1994 році, причому були вони не нові, а з «гуманітарки», як мовиться, з чужого плеча. Правду кажучи, затісні ці костюми нашим оркестрантам. Та що вдієш… Аби тільки колектив жив і розвивався. А щоб хоч трохи підтримати оркестрантів, зі своєї ставки, яку я отримую як керівник від міської ради, кожному з учасників щомісяця даю по 60 гривень. Дещиця, але ж так хочеться бодай якось заохотити музикантів.

У складі колективу люди різних професій, зокрема, є механік, а також прасувальник з ВАТ ВВТШО «Гроно», є охоронець і бригадир зміни з ВЕТ «Аутомотив Україне», військовослужбовці з військової частини та викладачі-духовики Виноградівської ДШМ. Простежуються й династії оркестрантів. Приміром, нині покійний Олександр Штефан прищепив любов до духовної музики сину Янеку, який наразі, як і його батько колись, грає в нашому колективі на трубі. А ось династія родини Васьків, на жаль, відійшла в минуле – два Василі (батько і син) уже за земною межею, а Петро та Іван зараз у похилому віці.

Склад колективу доволі молодий (середній вік учасників – 30-40 років). Зі старшого покоління – Йосип Лушко та Василь Василькун ( обидва грають на альті). Наймолодшим оркестрантом є Іван Кормош, який торік закінчив Ужгородське музучилище ім. Д. Задора. Наразі він заочно навчається в філії Донецької консерваторії, грає на трубі в Ужгородському муніципальному оркестрі, а по неділях бере участь у репетиціях виноградівських оркестрантів. На трубах грають Федір Блажин та Ярослав Боднарук, на тенорах – Володимир Зубко та я, на басі – Степан Блажин, на ударних – Володимир Бігун, на тромбоні – Ярослав Томаш, а на кларнеті – Ростислав Сентмартоні.

Цьогоріч нашому духовому оркестру виповнюється славних 65 років. Тож дай, Боже, аби він і надалі плідно працював на ниві музичного мистецтва.

Ганна КОБАЛЬ

vynohradiv.info

Loading...

Comments are closed.