“Брудні танці” навколо Закарпатської організації журналістів

[Total: 0    Average: 0/5]

Взагалі, відомий фільм Еміля Ардоліно – класична мелодрама, помножена на вихваляння американського способу життя. Те, що сьогодні коїться навколо Закарпатської організації журналістів, – класичний детектив, помножений на яскраву демонстрацію зовсім іншого способу життя, що не визнає норм ні законності, ні моральності. Але до того, про що піде мова нижче, слова “брудні танці” підходять як ніякі інші…

Детективний сюжет почав закручуватися на початку березня цього року, коли поповзли чутки про скликання конференції Закарпатської обласної організації журналістів (далі – ЗООЖ), покликаної дати оцінку її роботі за попередню п’ятирічку і обрати керівний склад на п’ятирічку прийдешню. Редактори ряду провідних газет нашого краю здзвонилися між собою і з’ясували, що чутки мають під собою реальні підстави, однак їх на ці збори чомусь не запрошують. Чому, власне, і хто це повинен робити?

Роздобули статут ЗООЖ, стали читати. Скликання обласної конференції та визначення квоти представництва на ній – прерогатива правління. А от хто в це саме правління входить – таємниця за сімома печатками. Незважаючи на те, що стаття 5 Статуту ЗООЖ прямо зобов’язує організацію регулярно оприлюднювати свої основні документи, склад керівництва, дані про джерела фінансування та витрати.

Далі – більше. З’ясувалося, що відповідно до статті 28 Статуту ЗООЖ, в керівні або контрольні органи можна бути обраним не більше двох термінів підряд, а Дмитро Воробець – вже третій термін досидів…

Куди ж дивиться ревізійна комісія? Шукали-шукали її в Статуті, але так і не знайшли. Знайшли, що контрольним і ревізійним органом ЗООЖ є Комітет статутного нагляду (стаття 26). Хто входить в цей комітет і хто його очолює? Повна невідомість.

Але все це – ще квіточки. Ягідки “виринули”, коли редактори вчиталися в пункт 2 чинного Статуту ЗООЖ. Виявляється, що обласна організація журналістів по нинішній день є відділенням Спілки журналістів України, що “почила в Бозі” 13 років тому – їй на зміну прийшла Національна спілка журналістів України (Свідоцтво № 3, видане Міністерством юстиції України 22 січня 1999 р.).

Не повірили написаному, зайшли на сайт Головного управління юстиції в Закарпатській області. 5 березня 2012 (запам’ятаємо цю дату) в Реєстрі творчих спілок Закарпатської області числилося 9 організацій – обласні організації Ліги композиторів, Національних спілок художників, композиторів, письменників і т.д. Останнім значився Союз фотохудожників Закарпаття, зареєстрований 20.01.2010. Разом з тим, у списку легалізованих громадських організацій під № 9 значилася наша ЗООЖ, зареєстрована 04.06.1993.

Стривайте-стривайте, громадська організація і творчий союз – це зовсім різні речі. Діяльність перших регулює Закон України “Про об’єднання громадян”, діяльність других – Закон “Про професійних творчих працівників та творчі спілки”. Непорядок? Ще й який! От і вирішили редактори: створити і у нас творчу спілку журналістів, зареєструвавши її в установленому Законом порядку. Тим більше, що і в Статуті НСЖУ (стаття 17) записано, що Національну спілку журналістів України засновують регіональні організації, а не навпаки. Тобто, підрозділи формують структуру, а не структура – підрозділи.

Вирішено – зроблено. 6 березня ц.р. на установчій конференції редактори та провідні журналісти ряду обласних ЗМІ (“РІО”, “Закарпатська правда”, “Європа-Центр”, “Срібна земля-Фест” і просто “Срібна земля”, “Неділя”, “Журналіст Закарпаття”, “Правозахист”, “Вісті Ужгородщини”, “Спорт-тайм”, “Трибуна”, “Новинка”, “Нарцисова долина” плюс Європейський медіа-центр і Інтернет-видання “Карпатньюс”) вирішили створити регіональну творчу спілку “Закарпатська обласна організація Національної спілки журналістів України”. Протокол №1, належним чином оформлений і підписаний.

Того ж дня, 6 березня, уповноважені конференцією журналісти з’явилися в Головне управління юстиції в Закарпатській області, щоб уточнити перелік вимог щодо юридичного оформлення і подальшої реєстрації новоствореної творчої спілки. І…

Марія Василівна Готра (так треба розуміти – один з провідних спеціалістів цього управління), дізнавшись, з чим ми завітали, категорично заявила, що засновану нами спілку не зареєструє. А на яких таких підставах? Відповідно до статті 11 згаданого вище Закону “Про професійних творчих працівніків та творчі спілки”, причин для відмови в реєстрації є тільки дві: «статут або інші документи, подані на реєстрацію, суперечать законодавству України; з такою ж назвою зареєстровано іншу творчу спілку». Статут суперечить законодавству України? Чи не суперечить. Зареєстровано іншу творчу спілку з такою назвою? Ні, але… Раз немає, будьте ласкаві – видайте нам перелік вимог для реєстрації спілки закарпатських журналістів в установленому законом порядку.

Перелік таки був отриманий, всі необхідні вимоги були виконані, всі юридичні процедури були дотримані – 13 березня в першій половині дня документи для реєстрації регіональної творчої спілки “Закарпатська обласна організація Національної спілки журналістів України” були здані згаданій вище М.В.Готрі. А в другій половині дня на сайті Головного управління юстиції в Закарпатській області в Реєстрі творчих спілок Закарпатської області з’явилися ще 2 організації: “Об’єднання професійніх художників Закарпаття” (свідоцтво № 010, зареєстровано 28.01.2011) і … “Закарпатська обласна організація журналістів” (свідоцтво № 011/009, зареєстрована 04.06.1993).

Ми намагалися з’ясувати, коли і на яких підставах внесено останній запис. З’ясувалося, що запис до реєстру нібито зроблено ще в лютому (згадаймо – ні 6, ні навіть 13 березня його ще не було), а підстав для внесення цього запису не існує в природі. Тоді питання: як же ж так – підстав немає, але запис внесено? Хто на це питання відповість? Можливо, керівництво Головного управління юстиції в Закарпатській області, можливо – прокуратура, але питання задано публічно – і відповідь зобов’язана бути!

Далі детектив закрутився ще крутіше. Про конференцію та її рішення засновники повідомили голову НСЖУ І.Ф.Лубченка. Змалювали ситуацію, обгрунтували свої рішення. Ігор Федорович попросив про одне: з поваги до колишніх заслуг Д.Воробця – не “викидати його за борт”, а обрати головою новоствореної творчої спілки, внести відповідні зміни до Протоколу № 1 і Статуту, вислати ці документи до Києва – мовляв, на 29 березня заплановано пленум НСЖУ, Протокол візьмуть до відома, а Статут затвердять. А ще дав телефон в.о. голови ревізійної комісії НСЖУ Й.А.Бурчо – той, мовляв, уповноважений бути присутнім на конференції нашої обласної організації, призначеної на 20 березня, так що повинен бути “в курсі”.

Засновники думку І.Ф.Лубченка врахували, прошені зміни до Протоколу і Статут внесли, вислали ці документи до Києва кур’єрською поштою, яка потім повідомила: 19 березня документи вручені адресатові.

Передзвонили і Й.А.Бурчо. Той визнав, що ситуація складається “позаштатна”, а тому попросив організувати йому зустріч з редакторами – засновниками обласної спілки журналістів – 20 березня з ранку раніше, щоб поспілкуватися з ними ще до початку конференції, призначеної на 11.00. Прохання було виконано – 20 березня з ранку редактори і журналісти, засновники обласної спілки, чекали Йосипа Олександровича в Європейському медіа-центрі. Даремно чекали…

Ситуація склалася ще нештатніша, ніж була спочатку. Д.Воробець “зняв з поїзда” Й.Бурчо ще в Мукачеві. Години їзди до Ужгорода виявилося цілком достатньо, щоб вектор намірів останнього розвернувся на 180 градусів. Які аргументи пустив в хід Д.Воробець, чи фігурували при цьому зелені папірці з портретами ненаших президентів – не відаємо, і нікого ні в чому не звинувачуємо. Ми тільки констатуємо: Й.Бурчо передзвонив, щоб редактори його не чекали, він, мовляв, з ними після конференції поспілкується (забігаючи наперед, зауважимо, що після конференції він швиденько сів в надане оточенням Д.Воробця авто і поїхав у невідомому напрямку, так і не поспілкувавшись)…

Збори Закарпатської обласної організації журналістів, як уже згадувалося вище, готувалися таємно. Навіть головних редакторів провідних обласних ЗМІ не запросили, зібрали тільки “зручних”. Зокрема – ніким не обраних “вільних журналістів”, “делегатів” з “слухняних” районок і майже в повному складі – управління інформації та зв’язків із громадськістю Закарпатської облдержадміністрації …

Як же так? Редактори і провідні журналісти ряду обласних видань, які прийшли без запрошення, підняли питання про те, що треба обрати мандатну комісію, яка повинна отримати:

– Список делегатів і запрошених;

– Офіційне рішення правління (або іншого органу, передбаченого Статутом ЗООЖ) про скликання конференції;

– Рішення правління про кворум представництва на конференції;

– Список первинних організацій та редакційних колективів із зазначенням кількості журналістів, які перебувають там на обліку;

– Підтвердження того, що всі первинні організації та редакційні колективи оповіщені про час і місце проведення конференції;

– Протоколи зборів цих первинних організацій із зазначенням прізвищ обраних делегатів.

Після чого мандатна комісія зобов’язана була перевірити, чи дотримана квота представництва від усіх первинних організацій та редакційних колективів, чи ті особи сидять в залі, що обрані на зборах, відокремити делегатів від запрошених, що не наділені правом голосу, доповісти про зроблене конференції – і лише після дотримання всіх цих процедур дати “добро” на голосування з питань порядку денного.

Д.Воробець повідомив, що мандатна комісія “вже працює” – навіть не будучи обраною. Потім, все ж, склад комісії був формально проголосований, і вона нібито “приступила до роботи”. Проте результатів цієї роботи ми так і не побачили, лічильна комісія рахувала руки всіх, хто їх тягнув… У тому числі – згаданих вище ніким не обраних “вільних журналістів”, понадкворумних делегатів зі “слухняних” районок і майже повного складу працівників управління інформації та зв’язків із громадськістю Закарпатської облдержадміністрації, які незрозуміло чому в робочий час сиділи не в робочих кабінетах, а в кріслах конференції…

 Принципово налаштовані редактори та журналісти з болем в голосі говорили про те, що репутація обласної журналістської організації опущена нижче плінтуса. Що квитки членів Союзу отримують всі, кому не лінь і не шкода трохи грошей, у тому числі – і злочинці, які за журналістськими посвідченнями отримують дозвіл на зброю, а потім використовують його в своїх злодійських цілях. Що навіть просту довідку про своє членство в НСЖУ журналіст “просто так” отримати не може – тільки за плату. Що Д.Воробець, витерши ноги об Статут журналістської організації, очолює її третій термін поспіль (статут велить – не більше двох, нагадаємо ст. 28). Що обласної організації Національної спілки журналістів України не існує взагалі – відповідно до також згадуваної статті 2 Статуту вона продовжує залишатися відділенням Спілки журналістів, що припинив існування 13 років тому. Що ревізійну комісію ЗООЖ ніхто ніколи не обирав, оскільки вона Статутом взагалі не передбачена…

На все це незворушно дивився в.о. голови ревізійної комісії НСЖУ Й.А.Бурчо. Чому? Чи то некомпетентність тому виною, чи то ті самі зелені папірці з портретами ненаших президентів… Знову-таки, ми нікого ні в чому не звинувачуємо, лише констатуємо “незворушність” в.о. голови ревізійної комісії НСЖУ Й.А.Бурчо…

Як результат – “глас кричущих” не було чути ні в “зручній” президії, ні в кріслах, зайнятих “ручною більшістю”… Принципові журналісти не захотіли брати участь в “шоу” і покинули фарс-засідання. Решта – “в єдиному пориві” обрали Дмитра Воробця головою “мас-медійного політбюро” і на наступні п’ять років…

Що сказати на закінчення? Хіба що задати пару питань київським керівництву НСЖУ і місцевій прокуратурі. Перше ми вже задали: хто і на яких підставах вносив зміни до Реєстру творчих спілок, приписавши туди громадську організацію Закарпатська обласна організація журналістів? Попутно запитаємо, хто і на яких підставах витер запис за № 9 в списку легалізованих громадських організацій? (Під цим номером, нагадаємо, якраз і значилася Закарпатська обласна організація журналістів).

Далі. У коментарі виданню “Телекритика” голова НСЖУ Ігор Лубченко мимохідь зауважив; “У нас і досі печатка Спілки журналістів, а не Національної Спілки журналістів”. Тоді ще одне запитання: чому на печатці Закарпатської обласної організації журналістів кругом по обідку виписано: “Національна спілка журналістів України”, і на підставі яких дозвільних документів вона виготовлена? Тим більше, що такої юридичної особи, як “Закарпатська обласна організація Національної Спілки журналістів України”, немає в природі…

До слова, Закарпатська обласна рада, “підтримуючи засоби масової інформації та розвиваючи інформаційну галузь”, за останні роки різними рішеннями виділила “обласній організації Національної Спілки журналістів України” більше сотні тисяч бюджетних грошей. Хто, на яких підставах ці гроші отримував, а головне – на чию “підтримку” використовував?

Скільки незаповнених, але підписаних Ігорем Лубченком посвідчень члена НСЖУ (для видачі нових і заміни старих) отримав в столиці Д.Воробець, і кому конкретно він їх на місці видав? Попутно, посвідчення члена НСЖУ видаються у двох варіантах: пластиковому і у вигляді червоної книжечки. Чому одним журналістам видаються тільки пластикові, а іншим – тільки книжечки? Чи не ведеться тут “подвійна бухгалтерія”?

Втім, питань може бути багато більше. Було б кому цими питаннями зацікавитися…

Володимир Кривошапко, “Європа-Центр”

zakarpattya.net.ua

Loading...

Comments are closed.