Від угорської окупації до СРСР втекло 10 тисяч закарпатців
До 1941-го із Закарпаття до СРСР втекло 10 тисяч селян. Упорядник книги про ці трагічні події та долі Олександр Пагіря наголосив на важливості обговорення цієї теми на “всеукраїнському рівні”.
17 травня у Києві відбулася презентація книги “Закарпатські втікачі в СРСР: через табори ГУЛАГу і Бузулук до рідних Карпат. 1939-1949. Архівні документи і матеріали”. Захід проходив у рамках VIII Київської міжнародної книжкової виставки в Українському домі. Книга вийшла у видавництві “Карпати”.
У виданні зібрані матеріали з історії масового нелегального переходу громадян Карпатської України (Підкарпатської Русі) на територію СРСР.
Після Мюнхенської змови у вересні 1938 року Закарпаття перейшло до Угорщини. За словами авторів видання, ситуація у регіоні стала критичною у березні 1939 року, коли було ліквідовано Карпатську Україну, а вся територія Закарпаття була окупована угорськими військами. У пошуках кращої долі закарпатці, переважно селяни, тікали до СРСР. Там на них чекало заслання у табори.
“Їх усіх визнавалися порушниками державного кордону, засуджували мінімум до трьох років таборів. Багато хто не вижив, багато хто залишився там, а значна кількість тих, хто вижили й відсиділи ті 3 роки, були відправлені у табори, де формувався чехословацький корпус Людвіка Свободи. Ті, хто увійшов до складу цієї армії дійсно мали шанс вижити. Декотрі потім повернулися й до рідних Карпат”, – повідомив директор видавництва Віктор Браславець.
Упорядник книги Олександр Пагіря наголосив на важливості обговорення цієї теми на “всеукраїнському рівні”.
“Ця війна була різною для різних куточків України і залишила різну пам’ять, – сказав історик. – Тема закарпатських втікачів ілюструє новий вимір війни для українців. Це той регіон, який найперший зазнав лиха окупації, ще до початку Другої світової війни — Угорщина окупувала Закарпаття в березні 1939 року. І закарпатці пройшли воєнний шлях від рідних домівок через табори ГУЛАГу, через Бузулук, чехословацьку армію до рідних Карпат. Цей досвід є унікальним в історії війни, тому що мирні люди ішли з надією на краще життя в Радянський Союз, а отримали роки у таборах. І доля втікачів повністю може розвіяти якість глорифіковані образи так званої Великої Вітчизняної війни й показати її крізь призму простої людини, яка прагнула вижити тих умовах”.
За різними даними, кількість втікачів сягала до 10 тисяч чоловік. Закарпатці наважувалися переходити через гори дві прикордонні застави (румунську, а потім радянську). Цей рух відбувався до окупації Закарпаття Червоною армією у 1941-му.
“Це величезні людські трагедії, – зазначив Віктор Браславець. – Вони йшли з надією, що отримують землю, втікали від угорської армії, а все обернулося для них трагедією. Тікали не лише молоді, але і старші люди, йшли з дітьми. Жахлива доля дітей — взагалі недосліджена тема. Нам відомі прізвища лише 19 дітей, які зафіксовані, а насправді їх набагато більше”.
У виданні зібрані документи не лише українських архівів, але також словацьких та чеських. Автори наголосили, що видання стало можливим, у першу чергу, завдяки полковнику Олексію Корсуну, колишньому заступнику начальника Управління КДБ у Закарпатській області. Саме він першим почав збирати й публікувати документи, які стосуються втікачів із Закарпаття.
Олександр Пагіря коротко згадав про парадокс, коли засуджені в СРСР могли досягнути успіху завдяки воєнній кар’єрі.
“У 1942 році закарпатці вже розглядалися як чехословацькі громадяни, хоча раніше їх сприймали виключно як угорських громадян, – зазначив він. – Власне, за що їх і судили — вони, ніби-то, йшли зі шпигунськими цілями. Після того їх набирали до чехословацької дивізії. На початкових етапах закарпатці складали десь 30-40% цієї частини. З боями вони пройшли від Бузулука до Карпат. Найбільшим боєм була участь у Дуклянській операції у вересні-жовтні 1944-го. Там найбільше закарпатців загинуло. Також вони брали участь у визволенні Києва і Білої Церкви. З їхнього середовища вийшло 10 генералів, 100 полковників, один герой Радянського Союзу — Степан Вайда. На фотографіях можемо побачити, що це люди молоді — підлітки 15-16 років. З цієї війни багато з них вийшли у високих чинах”.
Історик згадав про ще один курйоз — колишні закарпатці-втікачі, які досягли високих воєнних звань у складі Чехословацької дивізії й потім лишилися жити в Чехословаччині, зараз позитивно згадують радянський режим. Спогади про втрати і поневіряння відходять на другий план, коли мова заходить про їхнє становища в армії.
Ольга Скороход, gazeta.ua