Микола Присяжнюк: «Минулого року в Закарпатті не закладено жодного гектару винограду!»
Міністр аграрної політики та продовольства Микола Присяжнюк відкрив для себе закарпатських господарів. Загалом, його черговий візит до нашого регіону підтвердив враження, отримані від попередніх приїздів: Микола Володимирович у захваті від закарпатської природи і справжніх закарпатських газдів.
– Я вчергове упевнився: гасло, яким користується у визначенні стратегії розвитку аграрного сектора держава, абсолютне правильне. Буде міцний господар – буде міцною держава. У цьому я переконався на Закарпатті і дуже цим задоволений.
– Але ж ці господарі сьогодні, зрештою, як і в усі роки, мають чимало проблем, до вирішення яких необхідно долучатися…
– Без сумніву… Якщо брати до уваги природно-кліматичні умови, то Закарпаття має і складнощі, і переваги. Узагалі, при наявності 6, різних за кліматом та природою, зон Україна має повністю забезпечити себе, практично, усім спектром сільськогосподарської продукції. Ну, за виключенням, хіба – екзотичної. А що маємо насправді? Україна нині 90% столового винограду експортує, майже 80% продукції садівництва ми завозимо також із-за кордону! І нашим завданням є термінова зміна цього співвідношення. Мушу сказати, що певні кроки у цьому напрямку здійснюються. Приміром, нині держава передбачає повну компенсацію за розвиток садівництва та виноградарства.
– І багато співвітчизників користуються такою допомогою?
– Ми проаналізували ситуацію у вашому регіоні. І мушу із прикрістю зазначити, що минулого року, приміром, не закладено жодного гектару винограду! Очевидно, виноградарі недостатньо поінформовані. Тут ми повністю маємо розділити провину із усією владною вертикаллю. Адже ваш регіон – приклад активного фермерського та одноосібного господарства. І саме до нього необхідно доносити усю інформацію із можливого залучення коштів, технологічні та наукові новації. Тоді і господар стане конкурентоспроможним!
– Чи можна реально отримати фінансову допомогу?
– Безперечно! Уперше за 20 років уряд переорієнтував допомогу з великих товарних виробників на фермерських та одноосібних. Ми запроваджуємо допомогу селянам – фінансову підтримку молочного скотарства та великої рогатої худоби. Таким чином ми хочемо мотивувати селян до створення фермерських господарств, сімейних господарств. Допомога буде виділятися у розмірі 1000 грн. на рік – щоквартально по 250 грн. Що це дасть? Мотивацію дрібного виробника й уникнення сезонних коливань на молочну продукцію. Ну, а закарпатцям необхідно максимально використати державну дотацію на розвиток садівництва.
– Але ж банки не надто активно йдуть на співпрацю з одноосібником?
– Ця робота залежить від держави, яка повинна створити такі умови, щоб банки могли без упереджень та остраху фінансувати дрібнотоварного виробника. Сьогодні вони підтримують масштабні виробництва, чия продукція користується попитом і за кордоном, які мають власність, що можуть заставити. Для того, щоб вирівняти дрібного виробника із «більшим», необхідно щонайменше повністю завершити земельну реформу. Тоді банки побачать незмінну власність і підґрунтя для фінансування одноосібників.
– Ви говорите про власність на землю?
– Я маю на увазі власність на землю. Я не хочу говорити про ринок землі. Для мене це поняття фантомне і таке, що спонукає власника паю думати про те, як його продати. Я б назвав цей закон «обіг сільськогосподарської землі». Нам необхідно закріпити власність землі за власником земельного паю, щоб він міг передавати його у спадок, використовувати, здавати в оренду чи обробляти, отримуючи дивіденди. Більше, ніж земля, не капіталізується нічого. Це – найбільш гарантований вклад коштів. Тепер же існує двозначність: орендатор думає, що це його земля, власник думає, що – його. Якщо ми будемо довго зволікати і не вирішимо це питання найближчим часом, отримаємо справжній колапс, який важко буде виправляти.
– Але ж мало виростити продукцію, необхідно її вчасно і вигідно реалізувати…
– Однозначно! Споживча кооперація мала свого часу 9 мільйонів пайщиків. А це – майно, яке належить сільській громаді: базари, магазини, склади, переробні цехи. Це те, що необхідно повернути громаді. Далі, споживач втомився платити за упаковку, доставку і послуги посередників, а виробник – втрачати чесно зароблені кошти. Цим вектором -виробник-споживач – має займатися споживча кооперація, повернувшись у сферу заготівлі і переробки сільськогосподарської продукції. І ми її туди повернемо! Сільські голови нам допоможуть запустити невеликі переробні цехи, оскільки нині вони повністю вилучені із економічного сектора. А без економічної складової говорити про перспективи розвитку села недоцільно. На Закарпатті я переконався, що це можливо. Я вивчив аналітику з приводу формування ціни на хліб у вашому регіоні. Вона незмінна впродовж року. А чому? Тут немає монополіста. 100 хлібопекарень – питання вирішене саме собою: конкуренція, економічна мотивація. У деяких моментах не треба фантазувати, а використати гарний досвід.
– Приватний виробник на Закарпатті сподівається і на вирішення специфічних для нього проблем. Як можуть конкурувати дрібні винороби із монстрами цієї галузі?
– Ліцензування для виноробів – актуальна проблема, з якою ми знайомі. Ми вже подали до Кабміну пропозицію про зменшення вартості ліцензій для великих виноробів і максимального здешевлення їх для дрібних виробників. Ми подали таку пропозицію із твердим переконанням, що це не ті доходи, на яких держава має заробляти. Мабуть, збільшення виробництва вина дасть більше прибутків, ніж вартість ліцензій.
– Ще одна актуальна для нашого регіону галузь – вівчарство…
– Я, мушу бути відвертим, не готовий зараз озвучити конкретні кроки, зроблені у цьому напрямку. Ми над цим працюємо. Доки, скажу як є: руки не доходили. Оскільки необхідно було вирішувати загальніші проблеми. Ми знаємо, що кількість споживання м’яса зростає, але виникає паралельне питання: куди дівати овечу шерсть. Так що ці проблеми слід вирішувати комплексно, і ми над цим працюємо.
– Для Закарпаття, що перебуває на межі із єврозоною, питання, що стосуються економічної інтеграції, завжди актуальні. А як Ви оцінюєте ризики та переваги вступу України до Зони вільної торгівлі?
– Зона вільної торгівлі для сільського господарства дасть тільки плюси. Коли ми ввійшли в стадію фінального обговорення Угоди про зону вільної торгівлі, скептики вважали, що найбільше питань виникне саме до аграрного сектора, а нам вдалося вирішити усі нюанси дуже швидко. Чому? По-перше,у світі змінилися вимоги попиту до харчової продукції, до визначення якості сільськогосподарської. Європа дещо послабила вимоги та бар’єри для просування нашої продукції. Попит на нашу продукцію почав зростати. Наші продукти інтегрувалися в європейський ринок, правдами чи неправдами, довівши, що наша їжа – смачна, дешевша і натуральніша. А ще песимісти нас лякають: відкриються кордони для дешевої імпортної продукції. Ну, по-перше, у рамках світової торгової організації ми вже відкрили все, що могли. По-друге, я вдячний нашому споживачеві, яки, перепробувавши імпортну продукцію, повертається до вітчизняної. Яскравий приклад – м’ясні та ковбасні вироби. Так що зона вільної торгівлі, а особливо – для прикордонних регіонів – це великий економічний плюс.
– Але ж і саме село повинно змінюватися?
– Безперечно! Я вважаю, що сільського жителя не можна асоціювати із людиною, яка не випускає із рук заступ чи мотику, не може відірватися від поля, їздить поганими дорогами і отримує неякісні послуги. Наше міністерство ініціювало проект розвитку сільських територій, який, ми дуже сподіваємося, буде реалізовуватися за активного сприяння й участі Асоціації сільських голів. Що нам потрібно зробити: у гонитві за показниками у сільськогосподарському виробництві не втратити село – справжню платформу країни, за якою – майбутнє.
– Що ж необхідно зробити найближчим часом?
– Основні кроки розбиті на 4 сегменти: 1 – платформа, сільський розвиток, збереження селян як класу; 2 – технічне переоснащення, наукове впровадження; 3 – нарощення обсягів виробництва; 4 – присутність на зовнішніх ринках і збалансована державна підтримка. А на завершення розмови я хочу сказати наступне: наша держава має усі передумови для того, щоб стати імпортнонезалежною в агропромисловому секторі, за виключенням хіба екзотів. Ми зобов’язані зробити село комфортним і заможним. Ми повинні експортувати наші якісні і екологічні продукти. І я мрію, що настане день, коли містяни схочуть змінювати адресу проживання на сільську, настільки це буде вигідно, престижно і перспективно. От тоді я буде щасливим!
Тетяна ВАШАРГЕЛІ, для газети “НЕДІЛЯ”
