Пасічник зі села Бадалово Берегівського району Євген Баков каже, що людям треба повчитися у бджіл
У поляків є таке жартівливе прислів’я: «Кто ма дзєці, тен ма смруд, кто ма пшчоли, тен ма м’юд», що дослівно у перекладі звучить як: «Хто має діти, той має сморід, хто має бджоли, той має мед». Скоріш за все, наші слов’янські сусіди вибрали таке порівняння невипадково. Адже виховування дітей – це таке ж марудне та копітке заняття, як і бджільництво. У кінцевому підсумку й те, й інше може виявитися справою всього життя з вдало вкладеними інвестиціями. Але якщо мати нащадків прагне майже кожна нормальна людина, то бути пасічниками хочуть далеко не всі, точніше одиниці. Досвідчений бджоляр зі села Бадалово Берегівського району Євген Баков також спочатку досить прохолодно ставився до цього. Тепер він вже й не уявляє себе і свого життя без маленьких крилатих трудівниць, що окрім клопотів, приносять йому чимало радості, а головне – користі.
ВСЕ ПОЧАЛОСЯ З ВИКИНУТИХ НА СМІТНИК ВУЛИКІВ
Дорогу до оселі Єнов-бачія (так називають односільчани пана Євгена) у Бадалові радо показує кожен. Господар і його сімейство користуються у селі заслуженим авторитетом. Адже у цьому провінційному населеному пункті здавна ставилися з особливою повагою до ґаздовитих людей. А пан Євген належить саме до таких. У його сімействі не звикли байдикувати: усі допомагають господарство провадити і за пасікою доглядати.
Ще здалеку, не доходячи кількох десятків метрів, можна здогадатися, де мешкає відомий не лише на все село, а й навіть по області бадалівський бджоляр. З того краю, де знаходиться його двір, чути дивний гул, ніби поруч працює потужна трансформаторна станція. Попервах гостям може видатися набридливим те постійне дзижчання. Однак далі поступово перестаєш звертати на нього увагу і навіть починаєш почуватися комфортно та спокійно у цьому безперервно і монотонно гудучому царстві.
– Дзижчання бджіл благотворно впливає на організм людини, – поважно починає знайомство зі своїми «підопічними» пасічник Баков. – Бджоли створюють своєрідне магнітне поле, яке сприяє підвищенню імунітету у людей і знімає стреси.
Це тепер він майже все знає про цих маленьких комах-трудівниць. Ще б пак! Бджільництвом пан Євген займається понад тридцять років. І нині не охоче віриться, що колись він відчував до цієї справи і до бджіл, зокрема, певну відразу. Річ у тім, що батько Єнов-бачія також був знаним пасічником. Ще малою дитиною нинішній бадалівський бджоляр з радістю допомагав татові качати мед, готувати вулики до зими, підгодовувати бджіл. Але коли батько покинув сім’ю і створив іншу, хлопчик ніби розізлився на смугастих трудівниць, оскільки з ними були пов’язані кращі дитячі спомини про тата, що болем відгукувалися у маленькому серці.
Сьогодні пасіка пана Євгена налічує близько 300 вуликів. А починав він з двадцяти. Правда, тоді, у далекому 1980 році, бджоляр і припустити не міг, що звичайнісінька цікавість може перерости на справу всього його життя. Якось, проходячи повз місцеве сміттєзвалище, молодий Баков звернув увагу на кілька поламаних вуликів, котрі хтось сюди викинув, певно, замінивши на нові. Хлопцеві, мов у кінострічці, майнули в голові кадри з його дитинства: як допомагав татові, як ласував смачним солодким продуктом.
Раптом захотілося і собі спробувати розводити бджіл. Взяв тоді пан Євген ті вулики додому, за тиждень-два полагодив їх. І все – далі не знав, як і з якого боку до них підійти. Став цікавитися у старших людей, заходився багато читати. Добре, що спеціальної літератури, де популярно все написано і містяться поради початківцям, вистачало і в ті часи.
КОНТРАБАНДНИЙ МЕД З УГОРЩИНИ
З тих пір минуло багато літ. Тепер не лише Євген Баков став досвідченим бджолярем. На п’ятки йому, як кажуть, вже починають наступати і діти, і внуки. Усі в цій родини добре розуміються на бджолярській справі, яка давно із простого юнацького захоплення перетворилася на сімейний бізнес. Родина Баков активно займається бджільництвом, щороку отримуючи майже всі його продукти: мед, пилок, бджолиний віск тощо.
Господарі також виготовляють з меду свою «фірмову» горілку та інші настояні на ньому спиртні напої. Такий алкоголь, переконані пасічники, у помірних дозах тільки користь здатний принести.
Але не кожен рік видається вдалим і «урожайним» на мед. Цьогоріч, для прикладу, надто швидко все розцвіло, а далі були холодні дні. Такі перепади погоди спричинили погане цвітіння акації. Тож весняного меду фактично зібрати не вдалося. Надія залишається хіба що на літні сорти. Значна частина бджілок змушена була у пошуках якогось цвіту літати за сотні кілометрів, на поля сусідньої Угорщини. До речі, крилаті трудівниці «протоптали» туди дорогу кілька років тому.
За державним кордоном знаходяться угорські села з розкішними квітучими полями. Ось бджоли й облюбували собі тамтешні місцини і частенько літають туди по нектар. Тому мед з його пасіки, жартує пан Євген, не що інше, як контрабанда з Угорщини.
Щоправда, такі тривалі перельоти виснажують бджілок. Інколи, їм ледве-ледве вдається долетіти додому. Чимало гине вже тут, на рідному подвір’ї. Гірко спостерігати, як інші бджоли допомагають своїм товаришам, котрі упали від утоми, позбутися пилку та нектару. Дивує, як уміють ці маленькі створіння дружити і підтримувати один одного, як розумно влаштовують порядки у своїй сім’ї.
– Людям не зашкодить перейняти досвід бджіл у формуванні стосунків один з одним, – зауважує Євген Баков. – Їхня злагоджена система родинного існування, де кожен чітко знає своє місце і обов’язки, де всі підпорядковуються одній важливій справі, просто вражає і викликає захоплення.
Справді, у бджолиному рої панують порядок і закон. Їх спосіб існування нагадує суспільний лад людей, що має назву матріархат. Тут головною є цариця або матка. Їй відведена роль продовжувачки роду. Матка користується авторитетом і повагою. Не менш важливу місію здійснюють і робочі бджоли. У вулику вони спільно будують стільники, доглядають за потомством і маткою. Кожна бджола виконує свою роботу, яка змінюється з віком. Молоді робочі бджоли годують молодняк, оскільки у них добре розвинене маточне молочко. Старші займаються зведенням житла, бо у них посилено працюють воскові залози. Бджоли середнього віку виконують роль санітарів, немолоді бджоли — вентиляторщиків. Лише старі займаються тим, що носять мед.
Про своїх бджілок пан Євген може розповідати годинами. Він знає чимало історій, пов’язаних з його маленькими улюбленицями як з власного досвіду, так і з прочитаних книжок. У дощ, каже пасічник, ці комахи вміють ухилятися від падаючих крапель і таким чином їм вдається безпечно дістатися додому. Щоб виготовити кілограм меду бджола повинна відвідати приблизно 10 млн. квітів. При цьому на собі ці смугасті трудівники здатні нести тягар у 310 разів важчий за них самих. Окрім цього, бджоли є відомими «чистюлями». Рідко коли бджола сідає на забруднені квіти, а перед смертю намагається відлетіти подалі від пасіки і тільки там помирає. Так вдається уникнути антисанітарії.
Останнім часом окремі господарі використовують на свої присадибних ділянках різні отрутохімікати. Скроплені такими речовинами квіти становлять смертельну небезпеку для бджіл. За літо з багатотисячного рою може залишитися невелика частина. Тому пасічник час від часу переймається тим, як поповнити бджолину родину молодняком.
Розповідаючи про свою улюблену справу, Євген Баков звичним і вправним рухом одягнув свій захисний одяг, прикрив обличчя густою сіткою, що до того звисала з його чудернацького капелюха, і подався вглиб двору.
Тут, біля численних дерев’яних будиночків, на нього вже чекали маленькі смугасті подруги, котрі ось уже тридцять років щедро віддячують господареві за турботу. Несподівано одна з найбільш спритних бджіл залетіла під рукав, коли пасічник діставав з вулика солодкі соти, і вжалила свого господаря. Навіть не скривившись, пан Євген легенько відмахнувся, мовляв: нехай, тільки здоровішим буду.
Справді, відколи Баков має пасіку, про ревматизм та інші подібні недуги в його родині не чули. Зрештою, і звичайнісінькі простудні захворювання тут також рідкість. А все тому, що у господарстві є чудова природна клініка, яка постачає родину та її односільчан корисними та смачними ліками, що з давніх часів відомі своїми чудодійними властивостями.
Ольга СТЕФАНЕЦЬ, газета “НЕДІЛЯ”
