Горам наперекір, у Лопуховому хочуть жити, а не виживати!

Рік минув: дітей у селі Лопухово на Тячівщині народжують більше, до школи приступають… Якби ще дороги!…
Навесні минулого року «НЕДІЛЯ» друкувала матеріал про високогірне село Лопухів, що у Тячівському районі. Днями кореспондент знову побував тут, щоб оцінити, чи змінилося життя сільчан і в який бік.

«Комунальний» екстрім

 

 

 

 

 

 

 

– За рік ми не пішли далеко, але настрій людей підвищився, – зустрів кореспондента сільський голова Лопухова Михайло Фіцай. – Можливо, почнемо споруджувати нову школу, бо знайшлися гроші на проектно-кошторисну документацію. В аварійній будівлі майже 600 учнів навчаються вже двадцять п’ять років…

До кінця літа в дитячому садочку «Ромашка» відкриють ще одну – четверту групу для дошкільнят. Діточок збільшиться до ста. В навчально-виховному комбінаті присілку Яблониця зведуть нове приміщення їдальні.
Власна футбольна команда «Брустури» вперше грає у чемпіонаті району, для неї облаштовують футбольне поле. Райдержадміністрація замовила виготовлення пам’ятника Герою Соціалістичної Праці Іванові Чусі до його 90-річчя…

Ці факти – на шальці «добре». Щойно ж зайшла мова про дороги, як шалька «погано» потягла терези в інший бік: стан шляхів ні на йоту не змінився.

З райцентру до Лопухового – 70 кілометрів. Їх можна здолати автобусом за півтори години, але … шлях майже вдвічі триваліший. На під’їзді до Лопухового – майже повна руїна. У кількох місцях Брустурянка продовжує підмивати берег: чималий шмат, через відсутність захисної дамби, від минулого року обвалився в ріку.

– Всі 28 кілометрів комунальних автодоріг є грунтовими, та жодна не відповідає стандартам, – розповідав Михайло Михайлович. – Гравійне покриття не поновлювалося кілька років. Там, де це було зроблено раніше, лісовози повернули стан доріг до попереднього.

– Необхідно хоча б 3,5 кілометра асфальту прокласти, щоб село з’єднати з сусідньою Усть-Чорною. Цей відрізок дороги загального користування, як недобудований об’єкт, знаходиться в полі зору Служби автомобільних доріг і райдержадміністрації.

В одному з мотелів поблизу Лопухового зустрів гостей, що приїхали з Німеччини. Частина з них – колишні емігранти з України, часраз-пораз навідуються до сіл Лопухів, Усть-Чорна і Комсомольськ, у яких провели дитинство. Їхні друзі, знайомі теж не проти знайомитися з «диким» куточком Карпат. Спільна думка – «дикість» ніяк не шкодить туристичній привабливості регіону. Ось лише дороги…

Екстрім влаштує хіба що екстремалів. Є обнадійливі сигнали: депутати райради обіцяють виділити цільовим призначенням 59 тисяч гривень, обласної – субвенцію в сумі 170 тис. грн. Це – на особистому контролі голови Тячівської райдержадміністрації Михайла Шелевера. «Комунальні дороги, – сказав пізніше Михайло Іванович кореспондентові, – поки що добряче псують вигляд цього села, але ми надамо їм людського вигляду. Не будуть притчею во язицех, як сьогодні».

Лише ліс, зрубаний вчасно, має ціну

 

 

 

 

 

 

 

За рік, що минув, площа угідь, закріплених за державним лісомисливським господарством «Брустурянське», зросла за рахунок одного з ліквідованих лісгоспів майже на третину і тепер сягає 38,7 тис. га. За площею з ним не зрівняється жодне інше в області.

– Зарплата наших лісорубів доходить до 8 тис. грн. на місяць, – стверджує директор лісгоспу Валерій Мурга. На посаді трохи більше року.

– Проте ми не лише рубаємо, а й не меншими темпами відновлюємо ліс, – продовжує Валерій Іванович. – Маємо шість постійних і десять тимчасових розсадників, у яких вирощуємо понад 4,5 млн. саджанців різних порід.

– А як транспортуєте? – запитую.
– У далеких кварталах найбільше стиглого лісу, та дороги там часто відсутні, або непридатні для експлуатації, – додає. – Якщо вчасно не вивезти ліс, то він перестане бути діловою деревиною, втратить цінність. Цього допускати не можна.

Торік лісгосп проклав 1,9 кілометра доріг у Кедринському лісництві, ще 2,5 – у Турбатському, на нинішній заплановано 5 кілометрів. Починаючи від 2007-го, загалом облаштовано 29 кілометрів лісових доріг, їхня загальна довжина сягнула 78,4 кілометра.

Дороги були б не такими занапащеними, якби менш зажерливими були лісозаготівельники. Замість дозволених 16 кубометрів «газди» кладуть на лісовози по 25 і більше кубів кругляка. Надмірної ваги вантажівок дороги не витримують – тріщать по всіх швах.

На всі лісосіки – жодної трелювальної установки! За кордоном ці пристрої широко при вивезенні деревини з лісу широко використовують, у нас їх замінюють тракторами. Важкі гусениці і поверхню руйнують, і лісовий приріст пошкоджують, «діряві» двигуни струмки мастилами забруднюють.

Придбати установку за 2,5 млн. грн. можна, наприклад, пільгові кредити. Без сприяння з боку держави не обійтися: трактори, які нині працюють у лісі, вже двічі свій вік відслужили, їх підтримують на ходу із останніх сил. Через 2-3 роки сталеві коні перетворяться в мертве залізо, й тоді лісозаготівлям загрожує колапс. Колосальних втрат не оминути.

Багатодітних сімей побільшало

У сільраді на видному місці – кілька великих стендів із фотографіями молодих пар. Кожна, одружуючись, дарує їх на згадку.

– Для зведення житлового будинку з молодими сім’ями діляться своїми земельними ділянками їхні батьки, але більше 0,07 га не виходить, – каже землевпорядник Василь Немеш.

– Як за рік змінилася демографічна ситуація? – запитуємо секретаря сільради Магдалину Косюк.
– Народжуваність більш ніж удвічі переважає смертність: у 2011-му на світ з’явилося 77 дітей, 36 осіб – померло Кількість багатодітних сімей за 5 місяців цього року зросла від 231 до 243, – відповіла Магдалина Антонівна.

На звання матерів-героїнь претендують 87 жінок. Поки що його присвоєно лише п’ятьом, хоч документи оформлено на кілька десятків. Решта чекають, коли їхня «геройська» мить настане.

… Разом із дев’ятирічним Михайлом піднімаємося догори до його будинку. У авосьці за його плечима – чотири буханці. «Чи не замало на всю родину?» – запитую. «Ні», – коротко відповідає хлопчак. Він – один із 13 дітей Надії та Дмитра Шобеїв. Двоє доньок одружені й живуть окремо, решта дітей – із батьками. Три роки тому благодійний фонд Рената Ахметова виділив 250 тис. грн. для придбання сім’ї окремого будинку. Та залишилися жити у старому, а новий, у селі Вільхівці, чекає на старшого сина.

На почесному місці – телевізор, під’єднаний до сателітної антени. На відміну від пониззя села, тут кабельного ТБ немає. Батько Дмитро працює в лісі, матір Надія доглядає за саджанцями в лісгоспі. Дорослі, коли зайняті роботою, отримують на обох близько 3 тис. грн. зарплати; ще 3200 грн. Шобеї одержують у вигляді допомоги на дітей. За молоком, сиром піднімаються у визначені дні на полонину, де випасаються разом із сільською худобою їхні корова та телиця.

Зауважую на подвір’ї клітку з кролями. «Чому лише двоє, не більше?» – цікавлюся. «Ще не розплодилися», – відповів голова сім’ї. Маючи вдосталь трави, можна б вирощуввати не одну д.жину. Нагоду споживати смачне м’ясо багатодітна родина відкладає на потім?..

Міні-ГЕС: «десятина» для села

– Останні два роки підприємці атакують нас заявами про надання дозволів на малі гідроелектростанції, – розповідає голова громади Михайло Фіцай. – Та ми відкидаємо ті проекти, які планують загнату Брустурянку в трубу. Про туристичну привабливість села, про рибу в річці можна було б забути. Тричі «трубні» міні-ГЕС ставили на розгляд депутатів – і тричі їх відкидали.

З трьох заявок на спорудження міні-ГЕС лише одну задовольнили. Дмитро Косюк запланував звести майбутню станцію на місці попередньої – яка діяла наприкінці 50-их років минулого століття. Викупив землю обвідного 600-метрового каналу, яким вода колись доставлятиметься до місця її повторного впадіння в Брустурянку.

Станція з 8-метровим перепадом води окупить витрати за найближчі два-три роки. Її власник виділятиме десяту частину зароблених коштів на соціальні потреби села.

«Відмолюємо гріхи – свої і чужі»

 

 

 

 

 

 

 

На території Лопухівської сільської ради є три діючі монастирі, всі – православні. За останній рік у тому з них, що зведений біля автодороги і названий іменем Святого Серафима, добудували трапезну. Бані монастирської церкви вкрили золотавою бляхою, що яскраво сяє на тлі зелених верховіть.

Разом із ігуменією тут семеро насельниць. «Для нашого монастиря вже призначено окремого духівника-священика, відтепер богослужіння за його участю відбуватимуться щодня», – сказала монахиня Анастасія, яка того дня залишалася на господарстві.

Вони зовсім не споживають м’яса, дуже рідко їдять рибу й п’ють молоко, обмежуються овочами й фруктами, злаками.

– Відмолюємо тут гріхи і свої, і всіх тих, хто до нас приходить, залишає частинку своєї душі, – додає черниця. – Шкода, що наш монастир не прибуває молоддю. Так світ пішов, що молодим людям важко вирватися з їхнього гріховного оточення. Нам раніше було легше – без мобілок, комп’ютерів і іншого такого…

Чернечий храм, вивищуючись на правому березі Брустурянки, залишився нагадувати про вічне… Зустрічі з ним будуть!

Василь БЕДЗІР, газета “НЕДІЛЯ”

nedilya.net