Молодь атакує мажоритарні округи. Серед закарпатців — Степан Деркач
Напередодні кожних виборів соціологи констатують високий попит серед українців на «нові обличчя». Цього разу українці мають шанс суттєво оновити склад Верховної Ради і повернути собі надію на зміни.
Незадоволений попит
«Близько 30% виборці від виборів до виборів говорять про своє бажання обирати серед нових політиків. Однак, на сьогоднішній день пропозиція значно відстає від попиту», – резюмує Тарас Березовець, директор компанії Berta Communications. За його словами ні Віталія Кличко, лідера партії «Удар», ні Наталію Королевську, що очолює партію «Україна – Вперед!» не можна назвати «новими» політиками. «По-перше, вони в політиці вже більше 5-ти років, а по-друге – тягнуть за собою людей та ідеї не те що епохи Ющенка, а навіть Кучми», – вважає політолог. Виходить, що єдина можливість для громадян «дати дорогу молодим» це обрання депутатів за мажоритарними округами.
Для молодих й амбіційних регіональних лідерів перемога в мажоритарному окрузі чи не єдина можливість вийти на загальнонаціональний політичний рівень. Адже з поверненням до змішаної системи виборів прохідна частина списків найбільших політичних партій зменшилась щонайменше вдвічі. Крім того, місця в цих списках зарезервовані для представників найбільших партійних спонсорів.
Абсолютно логічно, що саме молоді кандидати-мажоритарники вже на повну силу борються за прихильність «свого» електорату, набагато випереджаючи темпи роботи політичних партій.
«В наступному парламенті буде багато молоді і це буде велика несподіванка. Зараз ще рано говорити, але можливо 80-90 молодих політиків будуть боротися і мають реальні шанси пройти в парламент», – вважає Віктор Небоженко, директор Соціологічної служби «Український барометр». Така концентрація «молодої крові» може суттєво вплинути на зміст української політики. Щоб зрозуміти яких змін нам очікувати, важливо знати хто ці люди і чого від них чекати.
Молодь – хто вони?
Найчастіше це молоді підприємці та управлінці. Більшість з них є депутатами місцевих рад і тому мають досвід політичної боротьби. Один з найяскравіших представників нового покоління політиків це заступник голови Одеської обласної ради Олексій Гончаренко. В 21 рік він зробив першу спробу балотуватись в Одеську міськраду. Тоді він програв вибори, але через 10 років, восени 2010, з перевагою в 50 тис. голосів переміг на виборах в Одеську облраду. Цього року Гончаренко буде балотуватись в український парламент саме за мажоритарним округом.
Інший молодий політик – Степан Деркач, депутат облради Закарпаття, є членом правління енергетичного гіганта «Нафтогаз-Видобування». Він не відомий широкому загалу, але на Закарпатті його знають всі, адже він спонсорує багато місцевих культурних проектів та активно допомагає дитсадкам і студентству. Він також має намір пройти в Верховну Раду.
На Хмельниччині не відстає від нього 32-річний Сергій Лабазюк, керівник агропромислового підприємства VITAGRO, депутат обласної ради. Попри молодий вік він досяг немалих успіхів – сьогодні його підприємство, де працює більше 2,5 тис. працівників, обробляє майже 40 тисяч гектарів землі в 7 районах Хмельницької і одному районі Тернопільської областей. Успішний аграрій вийшов на простір громадської роботи – в окрузі він ремонтує лікарні, будує дитячі майданчики, фінансує ремонт доріг. Активна і довгострокова робота в рідному окрузі дає молодому підприємцю високі шанси на перемогу над своїм основним конкурентом Віктором Коліщаком, головою Хмельницьгого району. Цей представник нафтового бізнесу своєю політичною кар’єрою здебільшого зобов’язаний владі, адже громада не обирає керівників облдержадміністрацій. Про якості Коліщака як політика яскраво свідчить той факт, що він вже неодноразово програвав вибори. Одна справа знайти спільну мову з місцевими чиновниками, і зовсім інша – отримати у багатотисячної громади право захищати її інтереси на загальнонаціональному рівні, у вищому представницькому органі держави.
Верховна Рада зразка 2012 року має шанс збагатитись молодими енергійними людьми. Сьогодні лише 24-х діючих депутатів з 450 можна віднести до категорії молоді. Очевидно, в наступному парламенті таких буде набагато більше. Але саме по собі це звичайно не вирішить проблем українського парламентаризму. Набагато важливіше, що нові вихідці з регіональних еліт будуть більш прив’язаними до власних регіонів. По-перше, вони ще не «обросли» впливовими зв’язками в Києві і тому діятимуть з оглядкою на своїх виборців. По-друге, логіка передвиборчої боротьби в мажоритарному окрузі завжди передбачає тісніший контакт депутата з територією, яка делегувала йому представницькі повноваження. Уже сьогодні більшість із молодих мажоритарників, які встигли побувати депутатами обласних та районних рад, практикують подання регулярних звітів своїм виборцям і намагаються не пропадати з їхнього поля зору навіть під час політичного міжсезоння. Чи переросте це в перспективі в якісний ріст відповідальності народних обранців перед українцями? Можливо, якщо не покладатися лише на сумління самого депутата. В США, наприклад, в третині штатів діє принцип відкликання виборної особи. Щоб інспірувати цю процедуру треба зібрати від 12 до 40% поданих голосів за певного кандидата. Можливо на даному етапі побудови української демократії цей досвід варто було б запозичити.
Пов’язані однією метою?
Молоді люди зі схожими життєвими історіями і політичними перспективами є у всіх без виключення областях України. Однак чи є щось, що може їх об’єднати? Адже, наприклад одесит Гончаренко, вважає, що російська мова, на якій майже 100% одеситів, має право на той же статус що й українська. Зрозуміло, що з такою позицією не погодяться ні Деркач, ні Лабазюк, адже в їх рідному краї виборці україномовні.
На думку Віктора Небоженко, директора Соціологічної служби «Український барометр», молодим політикам потрібні такі правила гри на загальнонаціональному рівні, які здатні забезпечити перспективу. Політолог впевнений, що молоді депутати не вагаючись підуть на конфлікт, якщо влада не забезпечить стабільних і розумних правил гри. «Люди середнього та старшого віку в політиці та бізнесі все ретельно зважують і намагаються не ризикувати, тому їх важко мотивувати на зміни. А молодь недооцінює небезпеку і тому активно йде на ризик – це її велика перевага, яка необхідна для збереження світогляду і захисту власного проекту майбутнього».
Тарас Березовець нагадує, що один в полі не воїн. На його думку молоді політики мають згуртуватись, щоб почати змінювати систему взаємовідносин в державі. Цих людей надихає приклад Грузії, де саме 30-35 річні зайняли вищі державні пости і змінили державу. «Сьогодні молоді політики у стані безвиході, але вони відчують свою силу, якщо їх буде щонайменше чоловік 50 у новому парламенті», – вважає політолог.