Кужбеї – єдине на Міжгірщині село, життя в якому воскресає раз на рік
Кужбеї знову зустрічали гостей в день Різдва Іоанна Предтечі.
З року в рік, з покоління в покоління збираються люди з навколишніх сіл — Соймів, Майдану, Репинного, відпочиваючі з тутешньої ДП “Санаторій “Верховина” на храмовий празник, щоб помолитися Всевишньому, пом’янути померлих предків і просто відпочити на лоні природи.
Так сталося, що із-за поганих погодних умов вже два роки поспіль не вдавалося відвідати віддалену глибинку. Та цього року, незважаючи на неймовірну спеку, охочих побувати у ведмежому куті виявилося чимало. Хто пішки, а хто на вантажній машині, організованій священиком та старшим дяком православної церкви с. Сойми, за кермом якої — соймівчанин Василь Шекета. Про невелику дерев’яну церкву Пресвятої Богородиці — архітектурну та історичну пам’ятку, яка збудована ще 1937 року, постійно дбали сестри Ганна і Калина Брянички — єдині мешканки Кужбеїв. Хоч минулого року вони все ж таки переселилися до сестри Олени, яка проживає у Соймах, та ще напередодні празника Ганна навідалася на батьківщину, щоб навести всюди лад, поприбирати.
…Піднявшись на вершину найближчої гори, зразу відкривається мальовнича панорама густонаселеного села Сойми, яке, притулившись між горами, видніється чудовими новобудовами. Вже четверте скликання поспіль намагаються покращити добробут мешканців сільський голова Василь Галай та секретар Ганна Глеба. Саме з їхньої ініціативи та допомогою районної влади у 1999 році на святині в Кужбеях був зроблений новий дах, який давно вже протікав.
Біля Божого храму цього року зібралося чимало люду. Отець Василій Вако, котрий щорічно проводить службу Божу в Кужбеях, розповів вірникам про народження першого апостола Христа — Іоанна Предтечу, який був найвірнішим слугою Божим. Саме йому присвячено найбільше празників у році, він хрестив Ісуса і поклав за нього голову. “Сам Бог велів, щоб цього року відслужити службу Божу в цій гірській глибинці, — говорив священик, — бо саме тут, у цій віддаленій гірській місцевості, серед чудової природи, ми відчуваємо найбільшу близькість до Бога”. Згадав о. Василій і про давнє поселення в Кужбеях, в якому із 30 хат на даний час залишилася тільки невелика церковка. Разом з пилипчанськими та місцевими дяками провели панахиду за померлими кужбеянами.
Після відправи всі розійшлися, хто куди. Одні — на свої покинуті обійстя, інші — в холодок відпочити. За спілкування згадували нелегкі минулі часи у ведмежому куті. Коли за суворої зими доводилося аж з підніжжя гір носити продукти харчування та інші речі для прожиття.
Намилувавшись досхочу красою тутешніх гір та надихавшись свіжим повітрям в піднебесному просторі, в доброму настрої всі поверталися додому, назбиравши цілі оберемки лікарських трав, які, за народними переказами, мають в цей день надзвичайно цілющі властивості і допомагають від всяких недуг.
Віталія ВАЙДИЧ
