Подорож у країну свого дитинства

[Total: 0    Average: 0/5]

Закарпатський ветеран органів внутрішніх справ побував на батьківщині на запрошення самого туркменського президента.

З властивою йому східною манерою говорити і жестикулювати Ремезан Оразкурбанов, колишній начальник ПРЗБ (Приймальника-розподільника для осіб, затриманих за бродяжництво) УМВС області, а нині ветеран органів внутрішніх справ, неквапом викладає на стіл кілька кольорових буклетів, диск з фотографіями і традиційні сувеніри – мусульманську вервочку, тюбетейку та запашний зелений чай, а далі захоплено і з неприхованою гордістю починає свою розповідь про нагоду, що випала недавно, побувати упродовж місяця в рідних краях, куди його запросив сам туркменський президент. Незважаючи на те, що на Закарпатті Ремезан вже понад тридцять років, свого часу залишився тут після служби в армії і пов’язав свою долю з міліцією, все ж він і далі продовжує бути типовою людиною Сходу. Як і більшість його співвітчизників, Оразкурбанов – прихильник «натуральної» їжі, обожнює запашні спеції та зелень, а його мова – густо пересипана афоризмами зі східної скарбниці народної мудрості. У Туркменістані, де залишилася вся рідня, четверо сестер і п’ятеро братів та їхні діти, закарпатський туркмен бував і раніше. Однак попередні поїздки мали винятково приватний характер, а цього разу він прибув на свою першу батьківщину у складі офіційної делегації з України як учасник Всесвітньої гуманітарної асоціації туркменів ХV скликання.

Під час Курбан-Байрану заборонений продаж алкогольних напоїв

– Це зібрання проводиться вже 15 років поспіль, – пояснює підполковник міліції у відставці Оразкурбанов, – але, оскільки раніше я був співробітником ОВС, тобто людиною з певними обов’язками, то мене й не запрошували. А тепер я на заслуженому відпочинку і можу вільно розпоряджатися своїм часом. Відверто кажучи, був дуже приємно вражений, коли з туркменського посольства в Україні надійшов мені лист-запрошення, адже така можливість випадає далеко не кожному і є великою честю для мене. Про це, зокрема, я сказав і під час інтерв’ю одному з тамтешніх телеканалів.

Для проведення цьогорічної Всесвітньої гуманітарної асоціації туркменів приїхали представники цієї нації майже зі всіх країн світу, загалом 120 осіб. З нашої держави було п’ятеро учасників, серед яких Ремезан Оразкурбанов. В основному вибиралися відомі люди. Закарпатський туркмен понад десять років працював у міліцейській структурі, котра опікувалася долею нелегальних мігрантів і безхатченків, вихідців з інших країн. У зв’язку з цим неодноразово доводилося йому бувати у складі відповідної комісії на різних зарубіжних конференціях з цих питань, зокрема в Німеччині, Австрії, Угорщині тощо. Тобто Оразкурбанова давно знали далеко за межами Закарпаття.

Потрібно сказати, що туркменське керівництво повністю оплатило проїзд, харчування і проживання всім учасникам цього зібрання. У програмі перебування були зустрічі з президентом Туркменістану Гурбангули Бердимухамедовим, парад національного війська, відвідини важливих підприємств, освітніх закладів, історичних і культурних місць. Словом, подорож у країну дитинства видалася цікавою і змістовною.

– Ювілейне проведення Всесвітньої гуманітарної асоціації туркменів збіглося цього разу в часі з великим мусульманським святом, яке має назву Курбан-Байран, – продовжує мій співбесідник. – У той час, як відомо, мусульмани дотримуються суворого посту. Особливо вразило те, що в країні, звідки я родом, усі громадяни свято виконують закони своєї віри. Тож під час посту у крамницях і закладах відпочинку заборонено було продавати спиртне. Ніхто не дозволяв собі порушити цей звичай навіть удома, маючи алкогольні запаси у міні-барах. Я відвідував близькі моєму серцю місця і ловив себе на думці, що фактично знайомлюся з ними по-новому, настільки все у цій країні, насамперед у столиці, змінилося. І варто визнати, що у кращий бік. Після розвалу Радянського Союзу Туркменія, як тоді її називали, нагадувала типову пострадянську державу зі слабкою перехідною економікою, порожніми полицями магазинів і великою кількістю бідних людей. Нині це процвітаюча держава. Кажу це без зайвого пафосу.

У Туркменістані не оплачують комунпослуги

У рамках проведення зібрання учасники мали змогу побачити не лише ті місця, куди їх запрошували, а й самостійно бувати у всіх точках Ашгабада, вільно спілкуватися з місцевими жителями. Як запевняє Ремезан Оразкурбанов, він отримав неабияке задоволення вже від того, що чув рідну мову. Тут, на Україні, туркменів, звісно, проживає багато. Чимало молодих його земляків здобувають освіту у наших кращих навчальних закладах, але на Закарпатті він спілкується рідною мовою рідко, хіба що, коли телефонує родичам або кільком землякам з Києва. До речі, саме з мовою пов’язаний курйозний випадок, що стався з Ремезаном у Туркменістані.  Річ у тім, що закарпатський підполковник міліції у відставці пам’ятає лише ту мову, якою говорив він у дитинстві, котру чув від батьків. Сучасне молоде туркменське покоління говорить трохи по-іншому, старі ідіоми відійшли у минуле. А Ремезан і далі їх використовує. Ситуація трохи нагадує українців діаспори, котрі користуються правописом тридцятих років. Отож, коли Оразкурбанов відповідав на запитання журналістів під час недавніх відвідин Туркменістану, вжив кілька архаїчних конструкцій, викликавши до себе певне зацікавлення з боку молодих представників четвертої влади.

Спілкуючись з простими людьми, наш краянин довідався, що розповіді про економічне зростання країни його дитинства – далеко не порожні балачки. Керівництву держави вдалося ліквідувати безробіття, налагодити роботу усіх галузей економіки. Завдяки стратегічним товарам, які експортуються, а це в основному нафта, газ, бавовна, килими, баштанні культури, країна вийшла зі списку держав, які розвиваються. Тут громадяни не знають, що таке оплачувати комунальні послуги – вони у Туркменістані безкоштовні. А оскільки нафтопродукти і газ досить дешеві, то для автовласників запровадили певне заохочення у вигляді додаткових 700 літрів бензину на півроку під час проходження техогляду транспортного засобу. Таким чином влада дбає і про безпеку дорожнього руху, адже нерідко виникнення ДТП залежить від справності автомобіля. Справді, країна пішла далеко уперед. Ще буквально кілька років тому, для прикладу, десять доларів США тут були чималі гроші. Саме по такій купюрі дарував Ремезан кожному зі своїх племінників замість гостинця. Каже, що за незначну доларову банкноту  туркмени могли придбати багато чого. Але й проблеми його земляки мали тоді схожі до наших. Тепер ситуація кардинально змінилася. Держава постійно розбудовується. Облицьовані білим мармуром будинки вражають своєю пишністю і врочистістю. Причому, такі зміни відбулися не тільки в столиці, вони торкнулися і периферії.

– Якщо б мені хтось розповів про це сторонній, мабуть, не повірив, – зізнається Оразкурбанов. – Але я бачив усе на власні очі, мав розмову з багатьма тамтешніми джигітами у неофіційній обстановці. Виявляється, мої земляки вже забули, що таке клопоти з оплатою житла. Безкоштовною там навіть є сіль. Ще б пак, адже Каспій – поруч. Ідеш на склад, береш – мішок-два солі, скільки треба. Ось, правда, ще не зовсім вирішено питання із борошном і цукром. Однак загалом життя туркменів не просто налагодилося. Значна частина живе заможно, решта, скажемо так, небідно. Нам є чого повчитися у них.

Бавовна і верблюжа колючка – на ужгородській дачі

У краях, звідки родом Ремезан Оразкурбанов, дотримуються давніх традицій. Стосуються вони і славнозвісної східної гостинності. До приїзду дорогого гостя родина готується ретельно та заздалегідь. Звичайно, закарпатський туркмен не міг покинути цю країну, не зустрівшись з рідними, вони його б просто не зрозуміли. Повернення на малу батьківщину починається завжди з відвідин могили батьків. Після вшанування пам’яті померлих місцевий мулла читає молитву. До речі, чоловіки і жінки моляться окремо. Потім проводиться ритуал з красивою назвою «Хюдай-йолі», що в перекладі звучить як «Дань Всевишньому», тільки після цього родичі, сусіди і місцеві старійшини збираються за великим святковим столом. Великим у прямому розумінні, адже загалом буває до 200 осіб. Тому одним баранцем на такому святі не обходиться, їх ріжуть щонайменше три і готують величезний казан плову, а також традиційні східні солодощі. До речі, це неабияке випробування для шлунка, що звик до іншої їжі та напоїв. Тому спочатку Ремезан змушений був пристосовуватися до заморських харчів і тамтешнього спекотного клімату, а згодом адаптовуватися до наших умов. Колись справжніми ласощами для Оразкурбанова були кілька запечених на вогнищі або підсмажених картоплин. У Туркменістані картопля родить не так, як у нашій місцевості, тож використовували її тут завжди економно. А м’яса їли досхочу. Дитяче захоплення картопляними стравами зберіг колишній міліціонер і досі.

– Я люблю картоплю понад усе, а вже другою після неї стравою є м’ясо, – зізнається, посміхаючись, мій співрозмовник.

 Правда, тепер для нього  справжнім делікатесом став звичний для його земляків-туркменів чай з верблюжої колючки.  Після останньої подорожі на батьківщину Оразкурбанов умудрився перевезти на Закарпаття насіння цієї рослини. Сподівається виростити колючку на ужгородській дачі. В тому, що насіння зійде, не сумнівається. Бавовна ж виросла. Її також він колись привіз в Україну подібним чином. Скоріш за все, невибагливі рослини – не стільки прагнення закарпатського туркмена розвивати свої здібності селекціонера, скільки бажання мати частинку своєї батьківщини.

Килим з президентського плеча

Однак не лише ці рослини нагадуватимуть Ремезану про туркменський край. Під час його останньої поїздки, зізнається підполковник міліції у відставці, президент Гурбангули Бердимухамедов зробив йому чудовий і дорогий подарунок – килим ручної роботи. До речі, туркмени неспроста називають главу своєї держави національним героєм. Слід визнати, що президенту вдалося вивести країну на якісно вищий рівень розвитку. А ще він славиться у народі як щедра людина. Побачити це, так би мовити, на власні очі мали змогу й учасники Всесвітньої гуманітарної асоціації туркменів ХV скликання. Програма перебування передбачала серед інших цікавих заходів і улюблене видовище туркменського народу – кінні скачки. На центральний іподром прибули власники благородних порід скакунів зі всієї країни. Господарі гнідих і вороних  виступали водночас і як наїзники. Кожен переможець заїзду, а таких було 8 осіб, отримав з рук президента велику грошову премію (за ці гроші у Туркменістані можна придбати гарний будинок) і престижну іномарку. Володарям другого-третього призових місць президент вручив породистого коня та дорогий килим ручної роботи. До слова, туркменські скакуни, особливо ахалтикінські, цінуються у всьому світі. На міжнародних змаганнях вони здебільшого отримують золоті медалі. Це гордість туркменського народу. Те ж стосується і їхніх килимів. Тому кожен господар, який себе поважає, намагається тримати коней і дбати про розкішну обстановку своєї оселі.

Дякуючи під час свого виступу перед учасниками зібрання президентові Туркменістану за надану чудову можливість побувати на батьківщині, поспілкуватися із земляками, за цінні подарунки, наш краянин влучно сказав:

– Свого часу я присягав на вірність українському народові, коли став співробітником органів внутрішніх справ України. І цій присязі ніколи не зрадив. Туркменському народу присяги складати не довелося, однак я все життя залишаюся вірним сином своєї батьківщини.

Ольга СТЕФАНЕЦЬ, газета «НЕДІЛЯ»

 

Comments are closed.