Рогата колекція

[Total: 0    Average: 0/5]

У хаті Михайла Кубаша зі Жденієва – близько 20 пар оленячих рогів

Того, хто колекціонує медалі, ордени, інші нагрудні знаки, називають фалеристом; того, хто схиблений на марках, – філателістом; того, хто ловить кайф від монет, грошових купюр, – нумізматом. А як би охрестити того, хто збирає… оленячі роги? У двоповерховій хаті 47-річного пожежника Михайла Кубаша зі селища Жденієво, що на Воловеччині, оних – понад 20 пар.

– якби я час від часу не роздаровував друзям, знайомим, то не лише в хижі висіли б роги, а й на всій хижі, у дворі, словом, не було б місця, де вішати, – з гумором зауважує співбесідник. – А захоплення це тягнеться з дитинства. Я ж ріс коло лісу, часто ходив за грибами, ягодами, тому постійно приносив додому різні трофеї. Що правда, то правда: раніше я міг назбирати за один раз і кілька пар оленячих рогів. Нині ж загалом звірини поменшало. Причім не лише через браконьєрство. Приміром, у кінці 90-х років у нас дуже сильні зими лютували. Сніг у горах був по півтора-два метри. Ні кабани, ні олені не могли вижити в тих тяжких умовах. Із того, повірте, вийшли одиниці. Пригадую, що й синички, горобчики лежали по дорогах. А вже три роки підряд зими малосніжні, тепліші, то й звірина помалу відновлюється. Особисто я на оленів не полював ніколи і не буду. Ця рогата колекція збиралася упродовж багатьох років. Як відомо, олень скидує роги в основному в березні-квітні, а вже в травні починають рости нові. І з кожним роком роги більшають, твердішають. За пасинками (бічні маленькі ріжки) і визначають вік оленів, які загалом живуть від 15 до 20 років і вага яких коливається від 150 до 300 кілограмів. Чим старший олень, тим роги ліпші. Особливо цінується їхня симетричність, товщина, текстура, розвинутість, колір (бувають чорні, сірі, кольору ліщини), міцність і, безперечно, величина. Ідеальні у всіх, мовити б, параметрах коштують від 800 до 1000 доларів (така ціна – рідкість), а інакше – 200-300. Але останнім часом тяжко знайти продавця. У моєму зібранні лише дві пари куплені: не стримався – такі файні були. Дощечки-підставки для рогів я замовляю в майстрів. Колекціонують роги і кілька моїх друзів.

За одним оленем я три тижні терпеливо ходив, чекаючи, поки він скине свою красу. Та по снігу, по слідах блукав, бувало, й по півдня, а то й з ранку до вечора. До речі, з цього оленя я вже три пари маю. І позаторік мені пощастило. Вовки роздерли великого, красивого оленя в шкуматя (на шматки). Так моя колекція поповнилася ще одним надзвичайно розкішним трофеєм. До речі, за своє життя я вбив чотирьох вовків. То розумний, обережний звір. Але рано чи пізно все одно прийде на підкинуту здобич. Головне – тихо сидіти, приміром, неподалік річки і чекати, чекати. Наші вовки – це здебільшого мігранти зі Львівщини. Любив колись вночі і на лисицю іти посидіти. Нині вже з вільним часом біда.

Наостанок Михайло Кубаш організовує мені екскурсію по всіх кімнатах, розповідаючи про інтимні повадки оленів: «Найцікавіше для мене – це осінь, коли олені, гуляючи, ревуть, десь від серпня до жовтня. Уявіть: сидиш собі біля вогнища і, затаївши подих, слухаєш цей рев цілу ніч – аж серце мліє від радості».

Михайло ФЕДИНИШИНЕЦЬ,  газета “НЕДІЛЯ”

 

Comments are closed.