Ужгородська вода – на вагу золота

[Total: 0    Average: 0/5]

Безперебійного водопостачання ужгородці з часів незалежності не пам’ятають. Бо його і не було. Ужгород, на сьогодні єдиний обласний центр в Західній Україні, де вода для його мешканців подається по графіку. І при цьому Закарпаття – один з небагатьох регіонів країни із значними запасами водних ресурсів. Львів практично вирішив проблему з водозабезпеченням, хоча тут інший головний біль – якість води. У Тернополі та Луцьку на питання про години подачі води у кранах кажуть: була і є постійно, хіба якась аварія станеться.

Нещодавно в Ужгороді вкотре затвердили графік подачі води. З 6.00 до 9.00, з 12.00 до 14.00 та з 18.00 до 23.00 мешканці міста можуть митися, прати, варити їсти та набирати воду про запас. Юрій Омельяненко, директор КП «Водоканал м. Ужгород» стверджує, що окремі райони таки забезпечені цілодобовим водопостачанням. Наприклад, Ак. Корольова – Челюскінців – Грушевського, а це 8 тис. міщан. «На три години стали подавати в місто більше води, – коментує ситуацію директор Водоканалу. – Я не кажу, що це супердосягнення, але коли люди мали воду з 6 до 8 ранку, а йшли на роботу о 9.00, то зараз ця проблема знята. Збільшились години подачі води в обідній та вечірній час. У принципі, пікові години, коли люди вдома, перекриті».

Що ж заважає відновити безперебійне водопостачання усьому місту? Ужгород, кажуть, експерти-водники росте, а вся інфраструктура за ним – не встигає. Тому ще 10 років назад був розроблений проект реконструкції Минайського водозабору, запасами води якого користуються понад 50% населення. Роботи розпочали на кошти з місцевого бюджету та держбюджету, але з 2008 фінансування припинилося. Ще у 2004 році частина «водних грошей» взагалі пропала (відома гучна справа про 21 зниклий мільйон, де окрема сума передбачалась на облаштування резервуарів води). Загалом у «Минай» вклали 5,3 млн грн, а треба ще 15 мільйонів.

Будуть гроші – буде вода

Одна з причин, чому нема цілодобового водопостачання, – нестача резервуарного господарства. Після того, як не стало централізованого теплопостачання в Ужгороді, з 22 свердловин зараз працює 14. Уночі чотири з них відключають, бо не вистачає резервуарів. Будівництво резервуарів на 10 тис.кубів передбачалось, але традиційно не вистачило грошей. Наразі будь-які роботи підприємство виконує власним коштом, зокрема переведення 80% Минайського водозабору на перший клас потужності, що дозволяє суттєво економити електроенергію.

Крім того в ужгородського Водоканалу щороку виникають неприємності з боргами. Ще у 2012-му обленерго погрожувало залишити все місто без води, відімкнувши електрику. «Станом на листопад 2012 року заборгованість за активну електроенергію була закрита повністю, – запевняє Юрій Омельяненко. – борги, які зараз є перед енергопостачальною організацією, це борги з листопада 2012 по січень 2013, а також заборгованість за реактивну електроенергію 2011 року та кілька місяців 2010 року.

Борги ж населення перед Водоканалом – 14 млн. грн., ще 5 млн. грн. на совісті Коритнянської сільради, 7 млн.грн «Ужгород-теплокомуненерго», більше 6 млн грн набігло за різницю у тарифах. За словами директора КП «Водоканал м.Ужгород», саме підприємство на тарифи вплинути не може. Їх встановлює Нацкомісія: для кожного міста – свої. При цьому для мукачівців вода дорожча, ніж для ужгородців. Тариф формують 5 основних показників: електроенергія, зарплата, податки, паливно-мастильні матеріали і матеріали. Останній раз тариф на воду переглядався в повному обсязі 1 вересня 2009 року і зараз виріс тільки на 14% для населення. Врахували тільки подорожчання електроенергії. Не переглядалась мінімальна зарплата, податки, паливно-мастильні матеріали тощо. Зараз у тих тарифах, які є для населення, врахована заробітна плата 630 грн., (а на сьогодні вона 1147,00). Ріст тільки зарплати 182 %, ріст електроенергії – 64%, хлор виріс утричі.

А що у кранах?

Технологія очистки води в Ужгороді – класична радянська, кажуть фахівці. При цьому для однієї частини населення, що користується поверхневим водозабором, хлору у воду додають удвічі більше, ніж для іншої. Бацили не виживуть, але і користі від такої води ніякої. Це років 20 тому можна було пити воду з-під крана, тепер такої розкоші дозволити собі не може ніхто. Ступенів очистки в Ужгороді – три, для порівняння у європейському Копенгагені – 12.

Згідно з генпланом розвитку міста передбачено перехід Ужгорода на водопостачання повністю з Минайського водозабору, де «хімії» для води потрібно удвічі менше. Запасів, кажуть експерти, цілком достатньо. Нема тільки грошей, що все це реалізувати.

«Для цього потрібно міняти схему подачі води, – каже директор Водоканалу, – ми замовили науковій організації схему оптимізації водопостачання міста Ужгорода. – Для всього потрібний інвестор. Бо, ні в держбюджеті, ні у міському бюджеті на галузь грошей нема, власні кошти відсутні. Водоканал це не тільки Минайський та поверхневий водозабори, свердловина у Горянах. Це 25 об’єктів, серед них цілі комплекси, які треба утримувати у технічно справному стані».

Скільки треба грошей, зокрема, на цілодобове водопостачання? Близько 20 млн. грн. для переходу на підземний водозабір.

Існує також проект реконструкції очисних споруд на 80 млн грн, які працюють майже удвічі потужніше, ніж передбачено технічною документацією: при пропускній здатності 50 тис. куб на добу під час великих дощів пропускають 90 тис. кубів.

«У нас у 2006 році була прийнята програма на 5 років заміни морально застарілого обладнання і зменшення витрат електроенергії, – розповідає Юрій Омельяненко, – ми зменшили використання електроенергії на 25%, але тариф виріс швидше, ніж ми виконали програму. Була прийнята програма на виконкомі до 2015 року вартістю 8 млн. грн. на 5 років, що дозволило б нам зменшення використання електроенергії ще на 25%, але програма вже два роки не фінансується грошей нема».

Водні мережі як цінність для археологів

Оскільки водопровідна мережа застаріла, а іноді її просто розбирають на «запчастини» крадії, чимала кількість води просто не облікується. Із 280 км водопровідних мереж – 193 км каналізаційних, третина замортизована. Це ще не враховуючи кабелів, які потребують заміни. Окрема тема: розташування важливих для Водоканалу комунікацій на приватних землях. «У нас же так люблять роздавати землю, – коментує Юрій Омельяненко. – Через земельну ділянку може проходити 10-кіловольтний кабель, який можуть перерубати – і нема, до прикладу, резервного живлення для насосної станції «Кальварія». Напірний колектор може проходити через двори, як на вулиці Високій, де проходить східний водогін. Якщо аварія, то як зайти і відремонтувати?»

Труби, по яких до ужгородців доходить вода – вже потрохи стаються цінністю для археологів. Бо частина з них ще керамічні з чеського періоду. Поки що тримаються, кажуть інженери, але навантаження на дорожнє покриття зросло настільки, що збільшилась кількість провалів і труби просто розвалюються.

«А що таке каналізаційна система міста? Вона має властивість зашлаковуватися. 70% міста – це дощові стоки, які потрапляють у каналізацію, їх перекачують, проходять через очисні і йдуть далі річку. Згідно з баченням Нацкомісії, перекачування та очищення дощових стоків з території міста має фінансуватися з місцевого бюджету, а нам його взагалі ніхто не оплачує. Ми підрахували: за один рік – це близько 8 млн грн, – пояснює директор Водоканалу. – Інше, це зливоприймачі відкриті по дорогах, де збирається все сміття, яке потім потрапляє у каналізацію. Техніка Водоканалу не розрахована на таке очищення, тільки для профілактики. Тому система каналізацій поступово взагалі перестане працювати. По вул. Гранітній вона давно не функціонує, бо весь щебінь, який там возився, забив усе настільки, що простіше перекласти все заново».

Безгосподарність в українців, певно, одна з національних рис характеру. Адже мало сподіватися на комунальні служби, треба ще вміти біля себе прибрати. Те, що витягають працівники Водоканалу з каналізацій може слугувати експонатами цілого музею: підгузки та засоби гігієни – це не дивина. Плюшеві ведмедики, автомобільні крила, футбольні м’ячі, міні-холодильники…

Ще минулого року у вересні рішенням сесії Ужгородської міської ради була прийнята програма « Питна вода міста Ужгород на 2012-2020 роки». Обсяги фінансування для виконання завдань вказаної програми із державного, міського та інших джерел – 127570,0 тис. грн. Проте, зважаючи на щорічні плани з реконструкції водних мереж в Ужгороді, а також «поспішність» виділення коштів, Водоканал цих грошей буде чекати ще років 10, як і осучаснення Минайського водозабору.

Ірина Бреза, для ІА ZIK

Loading...

Comments are closed.