В Ужгороді до 210-річчя письменника О. Духновича видали календар
В Ужгороді вийшов спеціальний календар до 210-річчя від дня народження О. Духновича. Історик, професор Сергій Федака презентував календар в Ужгородському прес-клубі разом з іншими членами Закарпатської організаціії Національної спілки краєзнавців України Михайлом Делеганом, Василем Густі, Петром Ходаничем та Іваном Сеньком.
«Це привід привернути увагу до відомої особистості, – каже Сергій Федака. – На календарі у 48-ми кадрах відображено яскраві моменти з життя і творчості О. Духновича. Зокрема, місця, де минули дитячі і підліткові літа Духновича, де він навчався. Показано початок творчої біографії, бурхлива громадсько-політична діяльність, 8-денний арешт, заснування літературного товариства на Пряшівщині тощо. Робота стане у нагоді для сучасних студентів, які ніби все знають, але конктрено про Духновича сказати не завжди можуть. Календар буде розміщено також на сайті, звідки його можна скачати.
Область відзначатиме 210-річницю з дня народження Олександра Духновича 24 квітня. Хоча ювілей не надто круглий, але так повелося, що на не зовсім круглих датах відбувалися помітні зрушення у спадщині великого будителя, – каже науковець. – Наприклад, до 120-річчя було засноване товариство ім. О.Духновича, до 160-річчя у Пряшеві відбулася дуже потужна наукова конференція, до 190-річчя в Ужгороді вперше після багатьох десятиліть вийшов збірник творів О.Духновича тощо».
Цього року до святкувань долучається нещодавно створена Закарпатська організація Національної спілки краєзнавців України, яку очолює Михайло Делеган.
Закарпатські письменники теж активно долучаються до відзначення історичної дати. Написав п’єсу Петро Ходанич. «Підготовчий період тривав довго, я планував поставити сучасну п’єсу, – розповідає Петро Ходанич. – Події відбуваються у 1842 р., у переддень революції з прибуття в ужгород австрійського імператора. В основі п’єси – стосунки двох молодих людей угорки Ержіки і слуги Михайла Лучкая Івана, який з Радванки. Йдеться про конфесійні проблеми які ми мали, неможливість одруження двох людей з різних конфесій».
Науковець Іван Сенько видав книжку «Від Лаборця до сьогодення». «Книжка мала називатися «Будителі», – уточнює сам автор. – Але у процесі видання книжки дещо змінили назву, оскільки йдеться і про інші постаті: Корятовича, Івана Ірлявського, Дмитра Вакарова тощо. Є поняття «будителі» у вузькому розумінні, завершується 19-им століттям, зокрема, це Духнович, Павлович».
Довідка ІА ZIK.
Олександр Васильович Духнович народився 24 квітня 1803 р. в с. Тополі, Гуменського округу на Пряшівщині (тепер Чехословаччина) в родині священика. Початкову освіту одержав дома. У 1813 р. О. Духновича відвезли до Ужгорода для завершення початкової освіти та вступу до гімназії. У 1816 р. помер батько, мати з шістьма дітьми залишилась без засобів до існування, і найстарший, Олександр, всупереч великому бажанню студіювати землемірство, змушений був вступити до духовної семінарії в Ужгороді (1823).
Після закінчення семінарії О. Духновича призначили службовцем єпархіальної концелярії у Пряшеві. Не витерпівши жорстокої експлуатації єпархіального начальства і нужденного животіння, О. Духнович 1830 р. втік до Ужгорода. Але пряшівський епіскоп перешкодив йому влаштуватися на посаді, і О. Духнович став домашнім учителем ужгородського урядовця.
1833 року О. Духновича знову відкликали до пряшівської єпархіальної канцелярії. Незабаром він був призначений адміністратором у с. Комлоші (тепер Хмельова), а через рік священиком у с. Біловежі. Через чотири роки йому дозволили перейти до іншої єпархії, і до січня 1844 р. він працював на посаді нотаріуса консисторії в Ужгороді, а в 1844 р. назавжди переселився до Пряшева.
До подій в Угорщині 1848 р. О. Духнович поставився неприхильно, бо, як стверджує він в автобіографії, угорська буржуазія не зважала на права інших націй, не визнавала елементарних прав українців на Закарпатті. У квітні 1848 р. за освітню діяльність його було арештовано, а після звільнення письменник довгий час перебував під жандармським наглядом.
Різноманітна діяльність О. Духновича (письменник, історик, педагог, видавець, журналіст і громадський діяч) тісно пов’язана з культурним відродженням у Галичині. Письменник присвятив себе праці на користь народові, вболівав за його гірку долю і мріяв про світле майбутнє. Гостре політичне спрямування мають його драматичні твори «Добродитель перевишає багатство» (1850), «Головний тарабанщик» (1852), в яких він затаврував зрадників народу, багатіїв, високих урядовців. В історичній праці «Истинная история карпатороссов» Духнович виступив з протестом проти мадьяризації українського населення в Угорщині.
Художня спадщина О. Духновича не рівновартісна: цінніші ті твори, в яких письменник йшов від фольклору і народної мови, а не від вимог «високого стилю» з його штучною мовою.
Багато сил віддав О. Духнович на організацію сільських шкіл, народної освіти. Написав для цього педагогічні праці «Народна педагогия в пользу училищ и учителей сельских» (І ч., 1857) та «Педагогия специальная» (загублена в рукописі).
Помер О. Духнович 30 березня 1865 р. в м. Пряшеві.
