“Хотіли мене купити за 200 доларів, щоб попрошайнічав”

[Total: 0    Average: 0/5]

493453_1_300— Глянь, яка пиль стоїть. Як він цією тирсою дихає? — затуляє обличчя руками білявка у чорній куртці з хутряним коміром.

Спостерігає, як безногий чоловік біля бювету в курортному місті Миргород на Полтавщині з дерев’яної колоди різьбить бензопилою скульптуру “Вакула на чортові”.

— Тирса з льохких не виводиться, — обтрушується 42-річний Альберт Фаттахов.

Він приїхав у курортне місто на фестиваль дерев’яних скульптур із села Сухополова Прилуцького району на Чернігівщині. За кілька метрів стоїть його інвалідний візок, накритий пледом. Альберт пересувається на колінах, одягнутий у легку весняну куртку. Має плетену шапку і сонцезахисні окуляри. В одному вусі навушник від плеєра. Звідти лунає весільна музика.

— У респіраторі работать неудобно, — затягується цигаркою. — Роблю різні фігури, але є мєчта. Хочу в себе на батьківщині зробить парк любові з красівими бєсєдками для закоханих. Щоб були жінки красиві вирізані, чоловіки, наче Аполлони, але не доводити це до порнухи. Тільки льохка еротіка.

— Я родом з Уфи. В Україну приїхав 1986-го. У Прилуках шість років працював шофером у транспортному управлінні. Розрахувався і влаштувався пекарем. Познайомився із завідуючою. Вона мати-одиночка. Жили гражданським браком років п’ять. Не хотіла родити мені рєбьонка. Казала, один є, другого не нада. Я й псіхонув. Розбіглися. З того часу без жінки, — поправляє лівий наколінник.

— Пішов працювати у Прилуки гіпсокартонником. Раз увечері в грудні по трасі вертався додому. Дорога через ліс. За тиждень до того вперше за 10 років приснився покійний батько. Було чуство, що попереджає про щось нехороше. Коли все случилось, помню тільки шум машини позаду. Очнувся під ранок у сугробі біля дороги. Пробую встати — не можу. Голова крутиться. Ніде ні душі. На четвереньках повз кілометр. Мати вклала зразу в ліжко. Рішила, з кимось побився, а я правди не сказав. Думав пройде. А воно не легшає. За кілька днів ступні почали синіти. Мати викликала лікарів. Ті пов’язку наклали і в больніцу повезли. Сказали: обмороження.

Місяць лікували, але покращення не було. Раз по дорозі в туалет упав. Глянув, ступня відпала й навколо кров. Поклали на операційний стіл і відрізали обидві ноги. Дали другу групу інвалідності. То важко було пережити. Почалися безпробудні п’янки. Роки чотири пив. Мати возила мене по кодіровщиках, але не помагало. Жалко стало маму, тому пити кинув сам. Шукав, чим би зайнятися.

Однією рукою обмацує кишені куртки. Дістає мобільний. Відкриває папку “Фото”.

— Случайно побачив у інтернеті, як один японець бензопилою фігури з дерева робить. Подумав: а я що не з того замісу. Купив бензопилу. Першою вирізав мавпочку з простягнутою вгору рукою. Раз у колясці їхав мимо брєвна. Дивлюся: слоник стоїть. Вернувся додому, взяв бензопилу і зробив слоника. Ви не дивіться, що на візку, поїздок не боюся. Шофери часто скоса дивляться, типу “Чого це маю з калікой возиться?”. Хоч я коляску склав — і в автобус. Сам коліньми заходжу. Поїхали з другом на Закарпаття, в Хуст. Утром підкочує крута іномарка. Визивають два друга й дають 200 доларів. Хотіли мене купити, щоб попрошайнічав.

Односельці часто заздрять. Думають, що багато заробляю. Живу з мамою та 19-літнім братом, але мєчтаю жінку хорошу встрітити, яка побачить у мені чоловіка, а не каліку. Жінки пов’язувати зі мною долю бояться. Хоч можу обслужити себе краще будь-якого здорового чоловіка, — додає. — Борщ зварю і хату збудую сам, дай тільки матеріал. Та й державі такі, як я, не нужні. Нам спеціальне взуття треба, типу ботфортів, без носків. Їх ніхто не виробляє. Якщо камінець навіть із горошину, то відчуваю. Коліна пухнуть. Пандуси криють плиткою, шо навіть улітку слизько, виїхати не можна. Із 2005 року стою в черзі на машину “славута” з ручним управлінням. Але, мабуть, не діждуся. У дорожної коляски відломився ричаг. Звернувся кілька раз у совбез. Безрезультатно. Викручуюся, як можу.

Зараз маю замовлення з Підмосков’я у кінноспортивну школу. Хочуть скульптури трьох козаків із мультфільму “Як козаки у футбол грали” — маленького, довгого і повного.

Часто замовники дурять. За минулий год чотири рази кинули на гроші. Робив під Києвом на дачі гостьовий домик одного депутата Київської облради. Зробив скульптури на подвір’я, стіл 3-метровий, лєсницю дерев’яну на вторий етаж, шість кроватєй у спальні. Працював три місяці. Домовилися на 50 тисяч гривень. Дав тільки 20.

gazeta.ua

 

Loading...

Comments are closed.