Володар часу

Мукачівець зібрав унікальну колекцію годинників

Колекціонером Володимир Луста став випадково. Наприкінці 80-х – на початку 90-х років, перебуваючи у Львові після навчання, придбав кілька несправних годинників на розпродажу. Тоді, у часи розпаду СРСР, українці радо збували непотрібний крам, щоб заробити гроші. Тяга до старого, а головне – бажання дати друге життя унікальним речам із минулих століть брала верх завжди, коли Володимир Луста опинявся на «блошиних» базарах, де можна було знайти цікаві, хай навіть у найгіршому стані, часові механізми. Це сьогодні до нього вже приходять і приїздять із пропозиціями продати й купити годинники, а тоді пан Володимир самостійно шукав незвичні предмети. Захоплення затягнулося на двадцять років. Тоді й нині цьому хобі чоловік віддає все дозвілля і гроші сімейного бюджету.

Володимир Луста навчався на механіка лісової справи. Механізми й техніка, пригадує, захоплювали його завжди. Після придбання кількох неробочих годинників пан Володимир почав потрохи відновлювати їх. Деякі довелося використати на запчастини. Кожну деталь до несправних хронометрів треба підбирати дуже скрупульозно, щоб годинник не втратив ні свого історичного вигляду, ні головне – призначення. У Мукачеві, каже пан Володимир, дуже хороші годинникові майстри. Вони й допомагають лагодити старі екземпляри та відновлювати історію в прямому значенні цього слова. Поповнювати колекцію доводилося по-різному. Деякі годинники ремонтував і продавав, щоб купити інші. Ті, що подобалися, залишав собі. За 20 років випадкова збірка стала величезною колекцією.

«Якщо годинник мені подобається, а ціна велика, то я продаю деякі речі, щоб зробити нову покупку. Це в тому випадку, коли бачу, що з цієї речі може бути гарний результат. Є в мене кілька годинників, які б я не продав ні за яку ціну, – розповідає колекціонер. – Серед таких французький годинник 1850 року, рідкісний, я таких більше не зустрічав, один із перших годинників, які служили диспетчерам на залізничній станції. Крім того, що ходить і б’є, він ще має функцію таймера – налаштовується на прихід чи відправку поїзда і підказує, що за п’ять хвилин поїзд має або під’їхати, або від’їхати. Це унікальний годинник. Він зроблений за принципом, за яким створювалися годинники для церков». Володимир Луста проводить нам екскурсію часом і далі показує оригінальні в його колекції екземпляри, які переважно належать європейським майстрам. «Ще один унікальний французький годинник, що був у жахливому стані. Колись він знаходився в мисливському будиночку віце-губернатора Львівщини ще за часів поляків. Принаймні, так мені розповідали люди, від яких я придбав цього настінного хронометра. Він цікавий не стільки часовим механізмом, скільки дерев’яним оздобленням. Воно вирізьблене з цільного шматка дерева. До мене вже потрапило у вигляді окремих шматків. Довелося дуже довго та ретельно відновлювати елементи. Ще один годинник, який я б ніколи не продав, подарований єпископу з Ватикану. Мені годинник дістався від родини священнослужителя. На кришечці цього кишенькового хронометра зображення Папи Римського. Є такі годинники, як сказати, які гріють душу. Не пояснити цього потягу. Так воно до тіла й душі миле, що й не пояснити», – із захватом ділиться враженнями колекціонер.

У колекції мукачівця близько тисячі годинників, хоча точної кількості колекціонер не знає, ніколи не рахував. Щоб показати унікальні часові механізми всім бажаючим, торік орендував одне приміщення в мукачівському замку Паланок, де й розмістили годинники, щоправда, тільки частину, бо для всіх не вистачає місця. Люди поки не зовсім готові до подібної виставки, робить припущення колекціонер. «Я можу не розуміти, коли хтось збирає марки, якісь коробочки від сірників, скриньки чи щось подібне. Так, і мене можуть не розуміти, чому я збираю годинники. Але в цьому суть мого хобі – треба бачити красу і в тому, що сьогодні в занедбаному стані, а завтра, після ремонту – це унікальна річ. Я не можу пояснити, – провадить далі колекціонер, – як купую той чи інший предмет. Це відчуття, яке мене ще не підводило. Бачу річ і знаю, що вона може бути цікавою та потрібною. Чи це попільниця, чи статуетка, чи годинник. Є випадки, коли треба лиш трохи докласти руку – тільки відчистити й побачити ту красу, а десь треба і до ювеліра звернутися, щоб предмет засяяв. Треба любити справу, якою займаєшся, бути фахівцем, тоді вона приноситиме радість тобі й оточуючим». Сьогодні Володимир Луста має намір зберегти історію в гарному стані для того, щоб це могли бачити сучасники. Матеріального прибутку колекція поки не приносить, каже пан Володимир, утім це не зупиняє поціновувача такої історії.

«Що для мене годинник? Це, по-перше, сам механізм. Дизайнерське оформлення, по-друге. Складність годинника – третя річ. Матеріал, з якого зроблений годинник, оздоблення, по-четверте. Якщо є можливість розібратися, ким він був створений, в яких партіях був випущений – це чудово. Є недосконалі годинники, але вони були випущені в невеликій кількості. Для колекціонера престижно мати такого, якого нема в інших колег. Цінність навіть у цьому, – із захопленням розповідає колекціонер. – Годинник у хорошому стані завжди дорогий. Тому стараюся купувати несправні, вони дешевші, і сам їх лагоджу, отримуючи задоволення від результату».

Дружина колекціонера Лідія Луста розповідає, що спочатку не сприймала захоплення чоловіка. Серйозно почала ставитися тільки, коли побачила, в яких масштабах чоловік зібрав колекцію. «Бо це не можна оцінити, коли воно по закутках, в якихось коробочках. Ти його не бачиш візуально, і ти це ніяк не оцінюєш, – розповідає пані Лідія, – а коли чоловік виставив колекцію, то я вже переконалася в серйозності намірів і стала його однодумцем. Уже щось розумію, зокрема, які фірми годинників, з якого року випуску. Мене вже цікавлять нові покупки. Ті 20 років, – зізнається пані Лідія, – не сприймала чоловікового захоплення. Розумієте, я не могла погодитися з тим, що з дому виносять гроші на якісь там придбання. Кожна жінка хоче, щоб щось було нове, сучасне. А тут приносять старе, часто брудне, а ще й воно великих грошей коштує. Дуже багато часу чоловік приділяв цьому захопленню, яке переросло в хобі. Я горджуся своїм чоловіком».

Здебільшого люди цікавляться годинниками задля престижу. Це модно, каже Володимир Луста, мати гарний годинник чи картину закарпатського художника. Для пана Володимира важлива історія та особливість хронометра. До речі, у самого колекціонера на руці простий класичний часовий механізм. Таким Володимир Луста надає перевагу в побуті. А унікальні настінні, настільні, дорожні чи кишенькові годинники для колекціонера мають у першу чергу мистецьку цінність, а вже потім грошову.

Тетяна Лешко, спеціально для «Неділі», фото автора