Жителі будинку вимушені жити просто неба.
Пані Ганна стоїть на тому, що колись було горищем її домівки. Тепер це згарище.
Ганна Кентеш, постраждала:
Я собі задавала сто вопросів. Такоє великоє село, а Бог мене вибрав. То значить за якусь кару. За кару.
Як небо покарало дім родини Кентешів, бачив сусід Іван.
Іван Мучичка, сусід:
Один раз трохи блиснуло, тоді другий раз, а тоді третій раз. Коли третій раз ударив грім, видно було як блискавка, як спис іде вниз.
Громовиця поцілила прямісінько у комин. Звідти дісталася оселі. Тоді все й зайнялося. Ганна саме була на полі, чоловік на роботі. В хаті зосталась його 90-річна мати. Сусід Іван побіг на пожежу рятувати стареньку.
Іван Мучичка, сусід:
Я начав будити бабу та й кажу: «Вставайте, треба виходити, бо у вас біда дома!». А баба: «Мене тут болить, мене тут болить, мене коліна болять». Ну а я, мені нема коли розсуждати. Время втікать. А на чердаку вже все горить. Я бабу на плечі та сюда, вот – на ганок цей.
Бабусю забрали до себе онуки, а вона все проситься до дому. До тієї хати, якої вже нема, показує Ганна. Жодна із п’яти кімнат не придатна до життя: стеля кришиться, на підлозі – бруд, попелище. Стіни просякнуті димом.
Вони з чоловіком перебралися до літньої кухні. Тепер тут і мешкають. Нині їм не до сну. Треба будуватись.
Селяни зібрали грошей, щоб якось зарадити погорільцям. Хто має вільну хвилину, приходять до Кентешів, допомагають у будівництві. У лісництві дозволили зрубати кілька дерев. Василь підрахував – на найнеобхідніші роботи потрібно 50 тисяч гривень. Головне – перекрити хату. Переживши вогонь, родина нині боїться води.