Не бульбашка, а захват і безмежне щастя
Мильні бульбашки … Хто ними не бавився в дитинстві? Таких буде небагато. Здавалося б, що може бути простіше за мильну бульбашку? Проте не все так просто, як здається
Насправді мильні бульбашки – чудовий об’єкт для спостереження найрізноманітніших фізичних явищ: поверхневий натяг, теплодинаміка, оптика – тільки деякі з них. І все це легко розуміється і доступне для спостереження.
На мій погляд, найбільш привабливим у мильних бульбашках, мабуть, є гра світла на їх поверхні. Навіть коли надувати бульбашки, помітно постійний рух кольорових плям і смуг їхньою поверхнею. Вони створюють неповторну гаму веселкового забарвлення, яким важко не милуватися. Про те, звідки береться така краса, розпитуємо мешканця обласного центру Закарпаття Андрія Кошеля. У нього вже віддавна своєрідне хобі – мильні бульбашки, які він уже кілька років запускає для дітей та дорослих.
Секрет краси мильної бульбашки таїться у тонкій плівці, – провадить Андрій. – До складу її, крім води, входить мило і гліцерин. Мило зменшує поверхневий натяг води, а гліцерин – ущільнює її. Це дозволяє отримати дуже тонку стінку мильної бульбашки, яка легко розтягується і не рветься. Вона досить міцна, враховуючи її товщину. Стінка мильної бульбашки входить до числа тих небагатьох мікроскопічних об’єктів, які можна побачити неозброєним оком. Товщина її в 5000 разів менша, ніж товщина людської волосини. Якщо спробувати розглянути її в мікроскоп, то знадобиться збільшення в 40000 разів, щоб тільки побачити її, у той час як товщина волосини при такому збільшенні буде 2 сантиметри! При такій товщині стінки мильної бульбашки теоретично ми її взагалі не повинні бачити, проте бачимо, – каже Андрій.
Відбувається це завдяки таким оптичним явищам, як переломлення й інтерференція світла. Стінка міхура складається з трьох шарів. Зверху і знизу шари з молекул мила, а між ними – шар води. Світло, проникаючи крізь таку плівку, заломлюється, як у призмі. Ще воно відбивається від верхнього і нижнього шару. Оскільки кожен шар складається з різних речовин, то і відображають і заломлюють світло вони по-різному.
Відомо, що світло має хвильову природу. Як хвилі в ставку, відбиті від берега, накладаються один на одного і створюють картинку з хвиль, так і світло – накладаючись одне на одне, дає в результаті різний колір. Але і це ще не все! Якби було тільки це, ми би бачили різнокольорові переливи плям. Але ж ми бачимо ще й відбиття від протилежної стінки мильної бульки. Вони ж прозорі. Це світло пройшло з одного боку, заломилося через стінку міхура, потім ще раз заломилося з протилежного боку і повернулося назад. А ще пройшло через міхур світло з іншого боку…
Грає роль і рідкий «пристрій» мильної бульбашки. Молекули рідини постійно перебувають у русі, вони «течуть» вниз. Ви напевно бачили, що у міхура внизу поступово з’являється крапля. Це постійний рух рідини в стінці міхура весь час змінює її товщину, форму і здатність відображати і заломлювати світло.
Накладаючись одне на одне, все це створює рухливі кольорові переливи, якими можна було б довго милуватися, якби вони не були такі швидкоплинні, адже життя мильної бульки дуже коротке…
Для Андрія Кошеля пускати мильні бульбашки просто задоволення і хобі. Андрій каже, що в такий спосіб любить дарувати малечі свято, а ще щиро радіє, коли споглядає на радісні очі дітвори. У Закарпатті йому вдалося «надути» чи не найбільшу бульбашку: вона сягнула понад 22 метри завдовжки. Секрету приготування мильного розчину не розкриває, каже, що це таємниця. На досягнутому зупинятися наш герой поки не збирається. Він мріє встановити з цього виду захоплення рекорд України.
Що ж, побажаємо нашому герою успіху. Адже скільки б нам років не було, але мильні бульбашки – це захоплююча забава. У дитинстві нам завжди було цікаво спостерігати, як з маленької покупної баночки виходить так багато різнокольорових дивовижних кульок, які різнобарвно переливаються та несподівано лускають. А тут цілі гігантські кулі! Чим не дивина?!
Ростислав БЕГЕШ, газета “НЕДІЛЯ“