НПП «Синевир» виповнилося чверть століття

Офіційним днем народження НПП «Синевир» є 5 січня 1989 року, коли вийшла відповідна постанова Ради міністрів УРСР.

А згодом наказом Мінліс­прому УРСР створили нацпарк. Однак до виходу в світ цих двох документів тут уже діяв ландшафтний заказник республіканського значення «Синевирське озеро», утворений в 1974-му.

Ідея створення національного парку на території Тереблянської долини зародилася в наукових колах у середині 80-х років ХХ століття. Тоді сюди навідувалися такі відомі вчені-біологи, як Василь Комендар, Степан Стойко, Степан Фодор – досліджували багате місцеве біорізноманіття. В. Комендар і С. Фодор перейнялися збереженням заказника «Глуханя», що знаходиться між селами Синевир і Негровець на висоті 620 метрів над рівнем моря. У той час на виконання партійних директив повсюдно проходила меліорація, тож болото Глуханя теж могло піти «під ніж» – хтось тут бачив цінне сільгоспугіддя, а не природний об’єкт, що має гідрологічне значення (акумулює величезні маси атмосферних опадів) і є місцем зростання рідкісних рослин. На його захист якраз і виступили вчені. 

…Першим директором НПП «Синевир» став Михайло Русняк. Налагодження роботи йшло складно – в країні відчутними стали кризові явища. Та попри все, вдалося сформувати професійний колектив із 200 чоловік, загальна ж площа «Синевиру» становила 40400 га. Однак природа підготувала несподіване випробування: 17 грудня 1989-го територією НПП пронісся потужний ураган, який за лічені години знищив 1200 га хвойних насаджень. Ліквідація стихії тривала роками, нацпарк на якийсь час став схожим на лісгосп: важка техніка щоденно вивозила сотні кубометрів лісу.

Утім, сьогодні «Синевир» є однією з провідних природно-заповідних установ України. До свого 25-річчя НПП підійшов зі значними здобутками в природоохоронній, науково-дослідній, еколого-освітній і рекреаційній діяльності. Тож не випадково сюди щороку приїжджають колеги з інших установ, щоб перейняти досвід, повідомляє Юрій БАБІЧИН

“Закарпатська правда”