Півсвіту – на мотоциклі
Ужгородський байкер Полярник об’їздив Європу, Африку і дістався за Полярне коло
Ужгородський байкер Олег отримав прізвисько «Полярник», коли наважився на своєму мотоциклі перетнути Полярне коло. Більше за нього на Закарпатті не їздить жоден байкер. Ось і зараз мандрівник повернувся з чергової поїздки, про яку розповів «НЕДІЛІ»
– Скільки років ви подорожуєте на мотоциклі?
– Половину свого життя. Перший мотоцикл купив у 25 років, але накататися на ньому не встиг, бо його вкрали. Через кілька років купив ще один – «Яву 350», він і досі стоїть у мене в гаражі. На той час це була просто неймовірна техніка, саме на цьому мотоциклі я почав подорожувати. Їздив по Білорусі , доїхав у кінці 80-х до Москви, потім були Будапешт, Берлін, Прага.
– Нині на чому їздите?
– На японській «Хонді». Це дуже надійний мотоцикл, я його придбав, коли зрозумів, що хочу поїхати далі, туди, де моя «Ява» не витримає. Перша подорож на цьому мотоциклі була по Африці. Спочатку проїхав всю Європу, далі через море переплив до Тунісу, об’їхав велику його частину аж до Сахари. Після цього я почав мріяти про ще дальші виїзди, планував щороку влаштовувати великі подорожі по світу.
– Де ви вже встигли побувати?
– Наступного року після Африки ми поїхали в протилежний бік – до Полярного кола. Через всю Данію і Норвегію аж до містечка Му І Рама. Це була дуже виснажлива подорож: три дні ми їхали під проливним дощем, а коли дісталися Полярного кола виявилося, що в кінці травня там ще лежить двометровий шар снігу. Машини їдуть з ланцюгами на колесах, а ми на мотоциклі! За 60 км. до Полярного кола ми зняли будиночок, вивантажили там половину речей і далі їхали майже без нічого. Полярне коло – це, звичайно, умовна лінія, але для туристів там збудували великий комплекс з готелем, поштою, закладами харчування. З пошти ми відіслали листівку додому – це вже така традиція.
– Які країни відвідали в наступні роки?
– Високогірна Австрія, Словенія, Швейцарія, Фінляндія, Швеція, Естонія, Росія. У 2010 році здійснив велику подорож до Ісландії. Аби дістатися туди на мотоциклі, довелося плисти поромом через Атлантику з зупинкою на Фарерських островах. Багато хто взагалі не знає про існування держави Фарерські острови, тому мені було дуже цікаво подивитися, як там живуть. Виявилося, що це невеличка чудова країна, де люди розмовляють незвичною мовою, а ще там не росте жодного дерева.
Ісландія теж дуже цікава країна. Пором туди ходить раз на 8 днів, тому у нас не було іншого вибору, як обслідувати її всю. Важко далася адаптація до полярного дня, коли сонце взагалі не сідає. Але враження від цієї поїздки просто фантастичні.
Також, була подорож Болгарією, Румунією, всією континентальною Туреччиною. Хотіли ще в Іран заїхати, та на кордоні не дозволили. Тому ми перетнули кордон Нахічеванської Автономної Республіки Азербайджана. Там нас так зустрічали! Потім ми знову ж таки через Туреччину поїхали до Грузії, а звідти поромом повернулися до України.
У 2012-му ми з товаришами об’їздили Англію, Шотландію, Ірландію, Північну Ірландію та Уельс. А минулого року їздили в Албанію, Чорногорію, Боснію та Герцеговину, Сербію. І от днями я повернувся з чергової поїздки Європою: був в Італії, Сан-Маріно, на островах Сардинія та Корсика.
– З ким їздили цього разу?
– З товаришем Ігорем із Бєлгород-Дністровського. Це перевірена людина, з якою ми не вперше подорожуємо. На жаль, із закарпатських байкерів ніхто на далекі відстані не їздить, бо це вимагає хорошої підготовки (як в технічному оснащенні мотоцикла, так і в плані екіпіровки водія) і можливості витратити велику суму грошей.
– Після всього, що ви бачили, острови і Сан-Маріно вас чимось здивували?
– Звичайно. Сан-Маріно дуже маленький, чистий, заможний. Звідти ми поїхали у порт, а далі поромом попливли на Сардинію. Там мене вразило те, що всі містечка ніби прилипли до скель. Людей на вулицях мало, а вулички настільки вузенькі, що автобуси туди просто не пускають. Дуже цікаво було подивитися на нураги – це такі древні башти, яких у Сардинії дуже багато. Історики до сих пір не знають, хто їх збудував і з якою метою.
Переночувавши на Сардинії, сіли на пором, котрий плив на французький острів Корсика. Там мене вразила природа. Острів з моря виглядав як величезний шматок халви, на якому просто над проваллям «виросли» будиночки. Як люди там не бояться жити – не розумію. В порівнянні з Сардинією Корсика виглядає багатшою, привітнішою, більш туристичною.
– На наступний рік вже маєте плани?
– Дуже хочу побачити США. Але не летіти туди (для транспортування мотоцикла літаком його треба частково розібрати), а подолати шлях морем. Це важко, але можливо. Думаю спершу дістатися Канади (з Ісландії чи Голландії), звідти поїхати до США, покататися там. Хочу побачити Великий каньйон, пустелю, при можливості Нью-Йорк. Деталей маршруту ще не продумував.
– Розкажіть про особливості поведінки на дорогах в різних країнах.
– В Туреччині всі сигналять – треба чи не треба. В Італії на дорогах взагалі жах, що твориться: водії їздять, як їм заманеться! У Фінляндії ніхто не їздить швидше за 90 км. на годину. Люди там дуже спокійні і дисципліновані, вони нікуди не поспішають, але всюди встигають. У Великобританії найважче було пристосуватися до їзди по лівому боці дороги. Ми спочатку просто не знали, як рушити і куди завертати, щоб дістатися потрібного нам місця. Ще цікаво: там немає вказівників з напрямками до міст. Є лише «на північ» і «на південь». А далі розбирайся.
– В аварії колись потрапляли?
– Не дай Бог! Аварія на мотоциклі – це, вважай, кінець для водія. Просто на дорозі потрібно бути дуже уважним, не дозволяти собі думок типу «я проскочу».
– Є речі, які ви обов’язково берете з собою в дорогу?
– Їх дуже багато. Загружаю речами 3 спеціальних кофри, тому мотоцикл з екіпіровкою важить 325 кг. Обов’язково вдягаю перевірене зручне шкіряне взуття, куртку, яка не промокає, беру з собою дощовик, відеокамеру, яка записує все, що я бачу, їдучи на мотоциклі. Ще обов’язково слухаю музику.