Закарпатська абітурієнтка, яка набрала найвищий бал з мови та літератури, обрала стоматологію ужну

Про ужгородський “стомат” дівчина чула тільки хороші відгуки і вирішила перевірити на практиці.

Ужгородський університет приймає новобранців. Одні ще переймаються результатами вступної кампанії та очікують рейтингу, інші вже готуються до навчання. Так, лави студентів УжНУ поповнила випускниця Ужгородської ЗОШ І–ІІІ ст. № 6 Олександра Лєбєдєва. Дівчина відмінно навчалася в школі, здобула найвищий бал ЗНО з української мови та літератури і вступила на стоматологічний факультет.

Олекcандро, як готувалася до зовнішнього незалежного оцінювання, поділися секретом успіху?

– У школі я добре вчилася з першого класу, а до ЗНО цілеспрямовано почала готуватися у десятому. Спершу самостійно, в одинадцятому – з репетиторами. Складала 4 предмети: українську мову й літературу (200 балів), біологію (194), фізику (192,5) та хімію (192). Вважала і вважаю: якщо готуватися тільки в останньому, випускному, класі, то високого результату не буде. Тому старалася відводити підготовці максимальну кількість часу. Була вільна хвилина – присвячувала її навчанню, бо ж знала: працюю на майбутнє.

Добрі знання, крім часу, потребують і багато сил. Тобі легко дається навчання?

– Скільки себе пам’ятаю, завжди вчилася. Не те щоб тільки це й робила – займалася й танцями, і на фортепіано граю, іноземні мови опановувала, ще й активістом громадської організації «Європейська школа» була. Але добре розуміла, що вчити потрібно потрошку, а воно все відкладається в пам’яті і згодом дасть результат.

Людину стимулюють добрі показники. А що робиш, коли щось не вдається?

– Є люди, котрі покидають справу після першої поразки. Я завжди роблю ще одну спробу. Розумію, що зазвичай з першого разу мало що вдається. Але наполегливість і праця дадуть свої плоди.

До прикладу, я ходила на олімпіади й не відразу посідала призові місця. А у 8-му класі виборола друге місце на обласній олімпіаді з географії. Мені дали премію. Нещодавно разом з усіма 200-бальниками Закарпаття нагородили: губернатор подарував нам годинники та ручки Parker. Це дуже приємно, особливо ж від усвідомлення, що я заробила це своїми знаннями. І я не засмучуюся, коли щось не вдається. Воно, навпаки, неначе підхльостує: що зроблено не так, що треба допрацювати?

Якщо говорити про людську вдачу: що цінуєш, а що не подобається?

– Ціную скромність – не надмірну і не удавану, звичайно. Але люблю стриманих людей. Такі не кричать про свої досягнення, бо їх і сліпий побачить. Саме в цьому, думаю, й проявляється інтелект, освіченість і краса. Також мені подобається, коли людина виявляє повагу до інших. Не поводиться за принципом: «Я краща за тебе». Вона поважає будь-кого. Навіть подаючи милостиню, все одно робить це з повагою. Ну, а не подобається, як хтось, ще не досягши нічого, вже горланить про своє ім’я. Потрібно бути людиною, про котру добре говорять інші, а не вона сама.

Антон Чехов писав: «У людині має бути все прекрасним: і обличчя, і одяг, і душа, і думки». Є люди, котрі стали для тебе взірцем?

– Так. Зокрема, всі члени моєї родини є для мене прикладом. У кожному з них знаходжу таке, що мені подобається. Наприклад, моя мама з людей, котрі ніколи не здаються. До того ж страшенно не любить, коли хтось починає скаржитися. Якщо я починаю говорити, що втомилася або все набридло, матуся завжди додає мені сил та енергії. Це в ній і подобається. Тато… Він, навпаки, сам спокійний і вміє заспокоїти. В обох знаходжу те, що можна почерпнути для себе.

І дуже хочу подякувати батькам за те, що так багато зробили для мене. Останній рік був, справді, складним – і для мене, і для них. Щиро вдячна за їх старання. Рада була б, якби могла відправити їх у якусь морську країну, щоб добре відпочили.

Тепер уже більше доведеться розраховувати на саму себе. Починається самостійне життя. Хоч ми й не можемо всього спланувати, але які сподівання маєш щодо навчання в університеті?

– Звичайно, насамперед прагну здобути освіту, стати хорошим спеціалістом-стоматологом. Взагалі, хотіла би добре опанувати якусь сферу поглиблено, серйозно, мабуть, найбільше цікавить щелепно-лицева хірургія. Ну, принаймні поки що. Під час навчання, можливо, вподобання зміняться. Звичайно, хочу зустріти в університеті однодумців, щоб було цікаво навчатися, аби з викладачами були більш дружні стосунки – не стандартні “той навчає – інший вчиться”, щоб завжди можна до них звернутися з будь-яким питанням. Тобто в аудиторіях чекаю теплої атмосфери.

Стоматологія – одна з професій, коли від фахівця залежить здоров’я людини. Це велика відповідальність. Чому саме ця спеціальність?

– Мені було років п’ять, коли вирішила, що хочу йти в медицину. Правда, тоді мені подобалася педіатрія. Згодом, років у сім, вперше переступивши поріг кабінету стоматолога, зустрівшись із ним, так би мовити, зуб у зуб, я дуже зацікавилася приладами, які там побачила. А мені самій поставили «заманливі» штуки – пластинки. Та процес захопив. «Така-от справа до вподоби», – подумала я. Тоді ж вирішила, що це моє покликання, це моє життя. Свою позицію не змінила досі.

Професію ти обрала ще в дитинстві, а що скажеш про вибір вищого навчального закладу?

– Мала кілька мотивів. Один із них – проходжу в УжНУ на безкоштовне навчання за першою хвилею зарахування. Платна стоматологічна освіта доволі дорога. До того ж в УжНУ цей факультет відносно новий, тут дуже хороше обладнання – я чула тільки позитивні відгуки. І викладачі досвідчені. Та й цей підрозділ постійно розвивається – ось і зовсім недавно про це йшлося. Тож подумала, а чому б і ні?! Недавно мала можливість поспілкуватися з ректором Володимиром Смоланкою. Надзвичайно приємна людина. До того ж мені до душі, що Володимир Іванович – нейрохірург, тобто лікар, і я теж хочу присвятити життя медицині. Відчуваю, що ми десь споріднені душі. 🙂

Тож вибір дався досить легко. Маю надії на яскраве й насичене життя в університеті. Насамкінець процитую Оскара Уайльда: «Кожен живе, як хоче, і розплачується за це сам».

Розмовляла Ярослава Бенца, студентка відділення журналістики