Читайте у новому номерi газети «ЕКСТРА ЗАКАРПАТТЯ»

«ЦЕ ЯКЕСЬ ПРОКЛЯТТЯ! ВОЛІЛА КАЛІКА ПОМЕРТИ, – РОБИЛИ ВИСНОВОК СІЛЬСЬКІ ПЛІТКАРКИ. – ХТО ЇЇ ДОГЛЯНЕ?»

Василина народилася без обох рук. Але мама, тато, бабуся ніколи не давали їй зрозуміти, що вона каліка. Дівчинка малювала олівцем, затиснувши його між пальцями ніг. А ще вчилася танцювати. Що для інших вважається страхітливою аномалією, тут, у сім’ї, сприймалося з гумором та любов’ю. Але одного ранку родина поїхала до родичів у Волинську область, бо сто років з ними не бачилася. Треба сказати, що вони намагалися на якийсь час залишати дівчину саму, щоб призвичаїти до життя. І Василина з цим екзаменом завжди справлялася на відмінно.

Я ЗАГОВОРИЛА З БОГОМ, ЯК… ЗІ СВОЇМ ДРУГОМ

Я була непоганою швачкою. Чоловік – інженером на заводі. Це були глухі дев’яності роки. На роботі навіть не думали платили зарплату. Люди працювали задарма по півроку, все ще сподіваючись на диво. Сподівалася і я. А між тим боролася із пекучою ненавистю до нашого директора, який все розкрадав і мав на увазі всякі моральні цінності.
Але якось я поверталася з малою із дитсадка. Оксанка почала канючити морозива. Соромно признатися, але навіть на такі дитячі дрібниці грошей тоді бракувало.

ДУЖЕ НАМ СОРОМНО ЗА БАТЬКА: ЧОМУ ВІН ТАК ЖОРСТОКО ВЧИНИВ?

Важко відверто розповідати про найінтимніші почуття. Та ще в газеті (дякуємо, що в нашій області з’явилась така цікава газета — «Екстра Закарпаття»), коли це кожен може прочитати. Але коли настає старість, вже інакше на все це дивишся.

ЗА КІЛЬКА ХВИЛИН Я ВТРАТИЛА КОХАНОГО І ПОДРУГУ ОДРАЗУ
Я вирішила познайомити цих найрідніших мені людей. І не могла не здивуватися. Таня почала активно загравати з Ігорем. Ну, це нічого, виправдовувала я подругу, це вона піднімає свою самооцінку. Бо той, з ким вона зустрічалася, не дуже поспішав їй навіть освідчуватися в коханні. Я навіть дорікала собі, що зважаю на такі дрібниці. Але потім виявилося, що вони продовжували спілкуватися за моєю спиною.

В НЬОГО В ТЕЛЕФОНІ СУЦІЛЬНІ ОКСАНИ, ЛЄНИ, ТАНІ, ВАЛІ…

Не знаю, що мені робити. Зовсім виснажила мене ця напруга у сім’ї. Коли одружувалися, чоловік був такий ніжний, пристрасний. Такої доброти та турботи я ніколи не бачила.
Але минуло кілька місяців, а він, коли той вечір настане, із хати біжить. Але де він пропадає, я не знала. Скільки безсонних ночей я провела тоді наодинці з годинником! Згодом мені почали плітки добрі люди приносити: він вечорами пиячить, потім до жінок чіпляється.

КОЛИ ФАТА ЗГОРІЛА, БАТЬКО ПРИЗНАВСЯ ПРО СВІЙ ГРІХ

Це весілля мало відбутися у моєї прабабки. Але, на щастя, його так і не відгуляли. Чому «на щастя»? Та тому, що ми часто не знаємо, що для нас насправді добре, а що погано.
Так от, у прабабусі було велике кохання із одним хлопцем із нашого села. Тому всі їм щиро бажали щастя. Але ось її тато, а мій прапрадід, навпаки – став раптом мовчазним.

БІДА НАША В ТОМУ, ЩО МИ ВІД РОДУ СВОГО ВІДМОВЛЯЄМОСЯ

Зараз всі навколо нарікають. І невістка у них лінива. І син п’є. І внуки тільки грошей чекають. Тому хочу розказати про свою родину.
Наші батьки звели будинок на чотири кімнати. Нелегко їм було, бо й зарплати мали невеликі, і допомоги особливо сподіватися не було звідки. Зараз у цьому будинку живе дванадцятеро. Правда, ми ще добудували невеличкий дім. Ми, два їхні сини з невістками, п‘ятеро внуків, двоє правнуків, бабуся. Сусіди дивуються: як таке можливо? Але дуже навіть можливо. Коли дивлюся – у селі половина повиїжджали закордон на заробітки, ще інші потягнулися в міста. Хати стоять порожні, а щастя в них нема. А наша гуде, як вулик.

ВОЇНИ ДОБРА

Все змінилося із приходом війни на нашу землю. Ми змінилися, життя змінилося.
«Я забороняю вам вбивати громадян моєї країни!» Цю фразу я сказала 22 січня, зателефонувавши в міліцію. У відповідь міліціонер засміявся», – пригадує Ірина Солошенко події річної давнини.
Тоді вона довго плакала від безвиході, потім залишила телефонну заяву про злочин беркутівців, хоча, звісно, ніхто заявою не займався.
Тепер Ірина допомагає рятувати тих, хто ледь не втратив життя в боях на Сході. Солошенко – одна з найактивніших волонтерів Київського військового госпіталю, хоча свою історію вона починає ще з Майдану.

Свіжий номер газети «ЕКСТРА ЗАКАРПАТТЯ» уже в продажу!

Купуйте у кіосках або на своїй пошті!

Передплатний індекс 86230.