Ділянка на Місяці краще, ніж сарай на городі

«Може, придбати ділянку на Місяці? За неї, принаймні, платити не доведеться…» – саме так зараз думає чималий відсоток краян після урядового горе-новаторства. Впровадження податку на нерухомість громадськість краю зустріла вкрай негативно.

Податкова реформа – виклик суспільству

За оцінками Pricewaterhouse Coopers, Україна входить до десятки країн з найбільш складними системами оподаткування. Навантаження на економіку держави у нас складає 44%, тоді як у країнах ЄС – 30%. А нещодавно уряд вкотре вирішив випробувати нерви співвітчизників на міцність… придумавши «вбивчий» податковий закон.

Найбільшим нонсенсом соціального «апгрейду» є те, що при стабільному «стоянні на місці» заробітних плат та пенсій, інтенсивному зростанні цін на продукти та комунальні послуги уряд впроваджує додаткові нарахування за те, що людина набула впродовж довгих років життя, нерідко обмежуючи себе у багатьох задоволеннях. Тобто уряд скинув на органи місцевого самоврядування проведення «інквізиції» над своїми ж земляками, позбавивши їх права надати «індульгенцію» хоча б найменш забезпеченим… Тож не треба бути пророком, щоб здогадатися, що прийняття ставок податку на нерухомість депутатами місцевих рад, які проживають серед власного електорату, уже в найближчому майбутньому суттєво погіршить відносини між народними обранцями і громадськістю.

Наприкінці січня міські ради Закарпаття затвердили «Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» і визначили ставки податків, які мешканці міста сплачуватимуть за квартири та будинки. Відтепер розмір «кесаревої плати» для об’єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб, у межах області становить від 0,01 до 0,3 % мінімальної заробітної плати, за нежитлові ж приміщення плата коливається в таких же рамках, у залежності від населеного пункту. Найгуманнішими до краян виявились депутати Перечина, Чопа, Сваляви, Іршави, Тячева. «Найболісніше» ж народні обранці ударили по кишенях хустян та ужгородців, де ставки за житлові та нежитлові приміщення становлять 0,2 – 0,3 %. Наприклад, власник квартири у 100 кв. м повинен сплатити податок 240 грн на рік. Якщо ж має ще й сарай та гараж, загальною площею 100 кв. м, додатково доведеться розлучитися із 360 грн. Отже, людина «подарує» державі зразу 600 грн.

Слід зазначити, що у законі є один нюанс, який нібито повинен заспокоїти громадськість. Гроші не «йтимуть» до Києва, а залишатимуться на місці, тобто наповнюватимуть місцевий бюджет і можуть бути витрачені на благо рідного населеного пункту.

«Сарайно-туалетний» закон

Якщо ще мешканець трикімнатної квартири «проковтне» незручності і справно вноситиме річну плату за житло, то ті, хто проживає у приватному секторі, «постраждають» найбільше, бо доведеться платити за всі нежитлові приміщення: альтанки, погреби, навіси, хліви, майстерні, котельні, вуличні вбиральні тощо. До речі, крім матеріальних аспектів, податковий закон «вдарить» по краянах іще і в моральному плані. Адже в Закарпатті споконвічно зводили не тільки житло для того, щоб було де поїсти і заночувати, а існував культ спеціальних господарських будівель, прозваних у народі літніми кухнями… За садові будиночки та приміщення для ведення підсобного господарства жодна влада не вимагала плати.

– Неприємний урядовий «сюрприз» мене дуже зачепив, – каже 52-річна хустянка Марта Філіп. – Свого часу багато хто у місті отримав квартири задарма, потім приватизував їх за копійки. Я ж не один рік провела на заробітках у Чехії, аби звити ошатне «сімейне гніздо». Площа будинку перевищує 120 кв. м., маю ще й винарню, прибудову для домашньої птиці. Тож платитиму за майно «кругленьку суму». А селяни, які годують нас сільгосппродукцією, томлячись із ранку до ночі у теплицях, будуть скривдженими ще більше…

Звичайно, серед краян є й такі, кого податок на нерухомість цілковито влаштовує.

– «Прості смертні» великими житловими площами не володіють, – каже 44-річна мешканка міста над Тисою Наталія Семенова. – У мене однокімнатна квартира, де проживаю разом з неповнолітнім сином. Щоб побудувати великий двоповерховий будинок, треба мати зарплату, щонайменше 10 тисяч гривень. Моя ж – у рази менша. Тому не претендую на розкішні хороми і радію тому, що маю. Держава в біді, від грошей, які підуть на оплату житла, ні багатшою, ні біднішою я б і так не стала.

«Метражна» несправедливість

Цікаво, що наші депутати у бажанні «здерти» з людей останню «шкіру», перевершили навіть римського імператора Веспасіана, який колись ввів податок на громадські туалети. Простіше кажучи, відтепер майже всі власники приватного обійстя та дач – потенційні кандидати в «спонсори» місцевого бюджету… якщо у дворах є господарські будівлі.

Проте «принади» нового податку усе ж відчують на собі і мешканці багатоповерхівок, бо за гаражі їм теж доведеться вносити окрему плату. Та й податок на котельні, бойлерні, трансформаторні тощо опосередковано ляже на плечі співвласників багатоповерхівок, наприклад, у вигляді підвищених тарифів за житлово-комунальні послуги. Крім того, із оновленого Податкового кодексу вилучено пункт про звільнення деяких категорій громадян від сплати податку на об’єкти завершеного та незавершеного будівництва, адже раніше житлова нерухомість, яка належала малозабезпеченим, багатодітним або прийомним сім’ям, опікунам та піклувальникам дітей оподаткуванню не підлягала. Тепер майнові платежі стосуються усіх без винятку. Не платитимуть за квадратні метрі тільки бомжі!

Взагалі складається враження, що вітчизняна податкова система хвора з «народження». Адже в жодній із країн Європи не додумались до подібного цинізму, усюди базою оподаткування нерухомості є вартість, а не площа майна. Утім залишається надія, що політики переосмислять власні помилки і після важкої ремісії на пересічних українців чекає довгоочікуване «одужання» економіки держави.

Марина АЛДОН, газета “НЕДІЛЯ”