Політичні портрети: Юлія Тимошенко

[Total: 0    Average: 0/5]

eb90edce204b9dd1a1f0c9cfb0a27f92Вирішив, що в міру натхнення буду публікувати серію коротких розповідей про всіх політичних гравців сьогоднішнього часу. Почну з Тимошенко.

Колись, не так давно, кілька років тому відомий український філософ від політики Дмитро Видрін позначив основну, на його погляд, проблему Юлії Тимошенко. Він сказав, що їй треба постарішати. У його розумінні це передбачало те, що їй треба стати мудрішою, більш виваженою і компромісною. Чесно кажучи, на той момент я з ним погодився. Мені здавалося, що це саме те, що потрібно для того, щоб перейти їй на інший, більш якісний політичний рівень.

Після цього був суд. Усі пам’ятають цей суд, коли півкраїни вважало, що їй необхідно встати перед безвусим негідником Кірєєвим, який утім вважався суддею, а півкраїни вважало, що вставати перед українським судом в його нинішньому стані не варто. У мене також були на той момент змішані почуття. Я не знав для себе відповіді на це запитання. Вона не встала. І отримала 7 років. Я думав – усе.

Скільки разів, перебуваючи біля колонії, а потім і біля лікарні, спостерігаючи все те, що відбувалося з нею, думав – це ж яку величезну силу треба мати, щоб ось так взяти, плюнути на все своє життя і не встати. А потім сісти. Надовго і без жодних подальших перспектив. Стільки бруду, знущань і принижень, напевно, не витримав би жоден публічний політик. І я знову думав про те, що це все. Вийде, поїде, і всі про неї поступово забудуть. Не поїхала.

Потім, перед президентськими виборами, я її бачив в аеропорту, коли вона вночі прилетіла до Харкова. Маленьку, шкутильгаючу, з низьким рейтингом, абсолютно без шансів перемогти на президентських виборах. І вкотре я подумав, що цей очікуваний програш її доб’є. Програє і не підніметься.

Програла. І пішла в свою внутрішню Монголію, назвавши це реформуванням партії.

Останні ефіри з нею я дивився дуже уважно і зрозумів, що неправий був Видрін. Не потрібно їй старіти. Її просто не можна уявити мудрою, виваженою і компромісною. Інакше – вона втратить себе. Вона Гурченко в політиці. Вона завжди дівчинка. Вічно молода, зухвала і відчайдушна. Іншою її уявити просто неможливо.

І не потрібно їй було вставати в суді. Як тільки б вона встала – її б не стало.

Один мудрий чоловік, спостерігаючи відео того, як її вивозили в автозаку з Печерського суду, сказав мені:

– Знаєш, чому найбільше заздрить зараз Янукович?

– Чому? – запитав я.

– За ним так бігти ніхто ніколи не буде …

Вона мобілізувалася. Вона прийшла в себе. Я не знаю, чи стане вона президентом або хоча б прем’єром.

Але я знаю одне. Вона стане тією щукою, яка не дасть жодному президенту в Україні спати спокійно. І знаю те, що компроміс із нею неможливий в принципі. Як би хто не старався. Така вона людина й іншою вже не буде. Але, напевно, і не треба. Кожному своє.

Вона знову у формі. Вона знову у великій політиці. А цих кількох років ув’язнення сьогодні вже й не видно. Їх не було. І знову з усіх екранів звучить її дзвінкий голос, як у відмінниці-першокласниці.

Юрій ЧЕВОРДОВ, газета “НЕДІЛЯ”

Comments are closed.