Без вини винувата

Галині Скиталінській в Ужгороді продавали неякісні слухові апарати фірми «Сіменс»

Історія, яка трапилася з Галиною Скиталінською з Нижньої Розтоки Воловецького району, вражає. Через неякісний товар постраждав її син, розпався шлюб. Жінка стикнулася з непорядною продавчинею, переконалася, що наші суди «найгуманніші в світі». Зрештою, все по порядку.

28 березня 2007 року Галина народила сина Даніеля. У дворічному віці дитина захворіла на ОРЗ. Хвороба дала ускладнення на слух. Після обстежень у Києві лікарі поставили діагноз: «Двобічна приглухуватість». Порадили купити слухові апарати.

– 17 листопада 2010 року я прийшла в магазин за адресою: проспект Свободи, 28 в Ужгороді. Сказала, що сину потрібні два слухові апарати. Спеціаліст з підбору слухових апаратів Ірина Добржанська (вона ж ФОП – фізична особа підприємець) запропонувала прилад фірми «Сіменс». Я придбала два слухові апарати по 12 тисяч кожен. За один заплатила 11 тисяч 700 гривень, за тиждень принесла ще 300 грн. Другий мені дали на виплату протягом півтора року. Укладено договір купівлі-продажу з розстроченням платежу. Ось є чеки, розписка. Частково сплачувала за другий апарат, – жінка виймає теку з документами.

– Спеціалізовані садочки для дітей із вадами слуху є лише в Хусті та Ужгороді. Я надала перевагу обласному центру. Тут ми з чоловіком зняли квартиру. Два роки я працювала у цілодобовому магазині. Була дуже виснаженою, тому звільнилася з роботи. Підійшла до пані Добржанської і розповіла їй про ситуацію, попросила продовжити мені термін виплати, хоча до остаточної дати сплати вартості товару було ще півроку.

Протягом терміну експлуатації слухові апарати неодноразово виходили з ладу та були на ремонті. Апарати двічі ремонтувались за рахунок Добржанської. Відомості про такі ремонти жодного разу не вносились до гарантійних талонів. Втретє, прийнявши на гарантійний ремонт, вона не зробила жодної відмітки, чим вкотре порушила Закон «Про захист прав споживачів».

Перед Новим роком Даня готувався до святкового ранку. Я зателефонувала Ірині Андріївні та запитала, чи відремонтований апарат і чи можу його забрати. Вона сказала: «Ні, бо другий апарат не виплачений». Я нагадала, що маю ще півроку. Вона сказала, що не віддасть апарат, бо я останнім часом не вношу навіть сто гривень. Тоді я пішла до неї. Вона стояла на своєму: апарат не поверне, звинуватила мене у його неправильній експлуатації, мовляв, я купаю дитину зі слуховим апаратом. Я заперечила, бо завжди перед купанням виймала апарати з вух. Апарат так і не віддала. У Держінспекцію із захисту прав споживачів області я написала дві заяви, але ніхто на них не відреагував.

Галина каже, що історія з неякісним слуховим апаратом, а потім з його відсутністю призвела до розпаду шлюбу:

– Син плакав, бо не чув, не міг висловитися, а рідного батька це дратувало, у сім’ї була напружена обстановка, почастішали сварки. Зрештою ми розлучилися. Я змушена була докладати додаткових зусиль для організації власного життя та побуту, спрямованих на вирішення ситуації, яка склалася з відсутністю слухового апарату. Для того щоб оплатити слуховий апарат, я влаштувалась на роботу прибиральницею, розміщувала жертовні скриньки, робила все, щоб слухопротезувати дитину.

Аби захистити свої права, жінка звернулася по допомогу до адвоката, той підготував і подав до суду позов до ФОП Добржанської І.А. «Про компенсацію вартості товару належної якості та стягнення завданих моральних страждань» від 27 квітня 2012 року. Засідання суду декілька разів переносилося з різних причин. На засіданнях пані Добржанська щоразу говорила інше, змінювала свої показання. 25 березня 2014 р. подала зустрічний позов «Про стягнення боргу за договором від 17.11.2011 зі Скиталінської».

Ми ж знаємо, що українські суди «найгуманніші» суди у світі. Отже, рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 вересня 2014 р. в складі головуючого судді Ротмістренка М.В. відмовлено у задоволенні позовних вимог по первісному та зустрічному позові в повному обсязі. Апеляційний суд також умив руки.

– У судовій системі – повний бардак, – резюмує пані Галина. – Суд проігнорував багато очевидних фактів. Скажу бодай про один: Державна служба з лікарських засобів у своєму листі зазначила, що слухові апарати серії MOTION 300, які мені продала Добржанська, взагалі не допущені до використання в лікарських цілях на території України. Але ми не зупиняємося – адвокат підготував і подав касаційну скаргу 17 грудня 2014 року. Чекаємо відповідь з Києва.

Даніел Скиталінський навчається у першому класі спеціалізованої школи в Ужгороді.

– Даня дуже любить ходити до школи. Щоранку везу його на маршрутці, ввечері забираю додому. Вчителі хвалять його, він добре пише, читає, рахує, любить складати пазли, малювати, сам на комп’ютері шукає собі улюблені мультики, – Галина хвалить сина. Просить його щось почитати. Даніел приносить книгу і читає казку «Ведмідь і паучок», читання супроводжує жестами.

– Два роки тому в Києві нам видали безкоштовно два апарати – раз у чотири роки держава видає технічні засоби. Ще жодного разу не виходили з ладу. З цими апаратами син дуже змінився, став спокійним, життєрадісним.

Завітала у Центр слухопротезування «Сміла-аудіо», де Скиталінська придбала апарати для сина. Пані Добржанська відмовилась спілкуватися зі мною. Сказала іти до її представника. Офіс-менеджер Центру написала номер мобільного телефону адвоката. Наталія Майстренко у телефонній розмові сказала, що по телефону нічого не коментує. «Я хочу бачити людину, як вона виглядає, побачити, як вона сприймає подану мною інформацію», – сказала цілком серйозно Майстренко і тут же засипала мене запитаннями: хто до мене звернувся, аби я писала цей матеріал, яка мета, чи писала я матеріали про дітей із вадами слуху, звідки у мене копії судових рішень? На всі запитання я чесно відповідала, а коли набридло, бо зрештою я не на допиті в прокурора, то пані Майстренко тут же фиркнула: «Думаєте, що тільки ви можете питати?» Хоча я її нічого не питала, а попросила прокоментувати.
Домовились по телефону призначити зустріч у зручний для обох час.

За день-другий у телефонній розмові Майстренко зізналася, що говорила зі своїми знайомими журналістами про мене (наводила довідки?!), обурилася, що матеріалу мого про Вікторію Лисюк (Вікторія Лисюк – ужгородка з вродженими фізичними можливостями, яка здобула освіту і стала журналістом. Про неї я готувала декілька матеріалів – примітка автора) не знайшла в інтернеті, як і моєї книги «Іду до людей».

Під час зустрічі пані Наталія була толерантною щодо мене, проте до позивачки – навпаки.

-До суду Скиталінська звернулася з приводу порушення прав споживачів. Судові матеріали надходили відповідачу невчасно, бо позивачка та її представник неправильно вказували адресу. Скажіть мені: і що це за мати, яка в три роки помітила, що її дитина не чує? Скиталінська залишила сина батькам, а сама займалася влаштуванням власного життя, потім здала його в інтернат, хоча є діти з важчими недугами, але якщо ними займатися, то стануть і говорити, і чути, як інші діти. Позивачка зі своїм представником хочуть заробити під час економічної кризи.

Адвокат Галини Скиталінської Олександр Мулеса каже, що пані Майстренко на судових засіданнях не так захищала пані Добржанську, як намагалася звинуватити Галину в тому, що та влаштовувала своє життя, а не думала, як оплатити слуховий апарат. І жодного слова про те, що апарат неналежної якості і декілька разів виходив з ладу.

Без вини винувата. Коментарі, як кажуть, зайві.

Тетяна ГРИЦИЩУК, газета “НЕДІЛЯ”