Іван Дем’янчук: Чи готове Закарпаття жити по-європейськи, покаже час

[Total: 0    Average: 0/5]

0000Події 2013-14-го років пробудили в народі давно призабуте і не надто (давайте будемо щирими) зручне почуття – почуття гідності. Гідності, яку принижує брехня; гідності, яка здатна приймати рішення і не піддаватися примусу; гідності, яка поважає інших і вимагає поваги до себе!

 

Наступні, (після доленосних – на Майдані) випробовування зосередили всю увагу соціуму. Що казати: економічні негаразди отримали цілком зрозуміле пояснення – війна!

І ця ж причина стала очевидною на право звертатися по допомогу до світу… Проте світ на голослівні заяви «не ведеться»… За «швидкою» допомогою настала черга розмірковування і аналізу. Нині Європа (як справжній друг оновленої, ми сподіваємося, України) хоче пересвідчитися, чи дійсно вона вкладає кошти у майбутнє країни, а не її очільників. Отож! Питання децентралізації – перший крок до оздоровлення радянсько-української корумпованої схеми. Як її «демонтувати», пропонує Закон «Про добровільне об’єднання територіальних громад». Активне впровадження його на теренах України викликало чимало цілком сподіваних і слушних запитань. Відповіді на них шукаємо спільно з директором Офісу реформ у Закарпатській області Іваном Дем’янчуком.

– Чому питання об’єднання територіальних громад стало ключовим у реалізації процесу децентралізації?

– Бо його метою є створення справді спроможних територіальних громад: у залученні інвестицій, розпорядженні коштів, отриманих завдяки змінам до бюджетного, податкового кодексів – формування реально відповідального місцевого самоврядування. Практично щодня ми маємо інформацію про законодавчі ініціативи і затвердження значної їх частини – у зміцненні прав і повноважень місцевого самоврядування, посилення фінансування місцевих бюджетів…

– Чи розуміють завдання і мету цих змін на місцях?

– Відверто? Не зовсім… І справа навіть не у відсутності інформації, а скоріше, у небажанні її сприймати. У квітні 2014-го року була прийнята Концепція реформування місцевого самоврядування, яка визначила, так би мовити, генеральний напрямок руху. Скажу відверто – цей крок, попри намагання громадських організацій, причетних до цього процесу, не надто оцінили. Чи то спрацювала інерція (не всі декларації реалізуються), чи то інформація не дійшла… Але навіть прийняття у лютому Закону «Про добровільне об’єднання територіальних громад» не спричинило справжньої активності на теренах Закарпаття. Лише розробка Перспективного плану, як це передбачено Методикою (а вона є справжньою «інструкцією» на виконання закону), обласною держадміністрацією спричинила справжню революційну активність!

– Але ж «добровільність» передбачає ініціативу самих громад до об’єднання?

– Безперечно! Давайте навіть не згадувати втрачений у цьому сенсі 2014-й рік! Після прийняття Методики в області була створена робоча група, а в кожному районі, – свої групи з підготовки перспективного плану. Тобто усі райони, у відповідності до Методики, мали запропонувати своє бачення потенційних об’єднань…

– І..?

– Відверто знову? Як правило, за невеликим виключенням, запропонували – хоч що! Нині експерти Офісу опрацювали усі пропозиції районів, а їх лише у Берегівському, наприклад, районі було 9 варіантів. Адже добровільність здійснюється у рамках, визначених Методикою. Приміром, потенційний центр спроможної громади має знаходитися не більше ніж за 20 кілометрів від найвіддаленішої точки територіальної громади, у ньому має бути школа 1-3 ступенів і т.д. Тобто законодавець передбачив низку умов, які є мінімально необхідними для того, щоб послуги в громаді надавалися максимально ефективно.

– Ви апелюєте поняттям «спроможна громада»…

– Це – ключове поняття. Воно передбачає систему адміністративно-територіального утворення, яке здатне максимально продуктивно функціонувати: визначати пріоритети розвитку своєї громади (в економіці, інфраструктурі, освітній, медичній галузях тощо). А отже, саме на території цієї громади і люди, яких вона обирає, мають вирішувати, як (окрім податків, платежів, надходжень) заробляти кошти, як їх витрачати, на яких умовах співіснувати з іншими громадами (до речі, існує ще з минулого року Закон Про співпрацю територіальних громад), які проекти пропонувати для втілення своїй державі, а на які запросити кошти від ЄС…

– Для такої відповідальності і менеджерів необхідно мати відповідних…

– На нашу думку, саме острах перед такою відповідальністю, а ще необхідність вчитися і є головною засторогою у наших сільських лідерів. Якщо в інших областях – (уже 19) – Перспективні плани затвердили і перейшли до наступного етапу – реального процесу (до речі – тривалого) об’єднання, то на Закарпатті одразу вирішили працювати демократично – усе узгоджувати із громадами. Мова ж іде про Перспективний план – рамкову модель потенційних об’єднань. Приміром, у Рахівському районі пропонують утворити об’єднання, до якого увійдуть Верхньо-Водянська громада і громада села Водиця. За експертним визначенням, така пропозиція є не цілком логічною, оскільки поруч є потужний центр – В.Бичків. Але ж цим двом громадам ніхто не забороняє об’єднатися! Спробувати свою реальну спроможність, і, можливо, час покаже, що їм варто таки об’єднатися в громаду Великобичківську (це передбачає перспективний план), а може, й ні, тоді вони стануть самодостатніми!

– То перспективний план не є догмою?

– Повторюю: він є моделлю, складеною у відповідності до Методики. За моделлю мають іти наступні, реальні кроки: ініціювання до об’єднання, затвердження обласною радою заяв від громад, згодом – Верховною Радою.

– Складна система…

– Не більш складна, аніж та, якою користувалися наші європейські сусіди. Повторю: мені здається, що головним ступором цього процесу є саме острах брати на себе відповідальність. Адже доведеться вирішувати на місці: скільки автобусних маршрутів фінансувати і в яких напрямах, які заклади культури утримувати і в яких населених пунктах, які дороги освітлювати першочергово; на чому економити, а де цього дозволити не можна! Головне ж – заробляти гроші: провести чітку інспекцію земель (податок надходить у місцевий бюджет), аудит нерухомості (податок – у місцевий бюджет), сприяти бізнесу і підприємництву (податок – у місцевий бюджет)… Роботи тут буде чимало і, на що звертають увагу експерти, за такої системи про тотальну корупцію «доведеться» забути. А такий крок, як ви розумієте, не всім до вподоби…

– Це – далека перспектива… А що на часі?

На часі – прийняття Перспективного плану обласною радою. Для того, щоб громади, які визначилися із потенційним об’єднанням, могли рухатися далі.

– Що заважає?

– Не буду перераховувати суб’єктивні причини… Обласна влада максимально налаштована на діалог з громадами. Але цей діалог має бути обопільним і не може тривати вічно. Я вже казав про кількість пропозицій від районів. Там створені робочі групи. Ми пропонуємо оформити остаточні пропозиції протокольно: буквально впродовж кількох днів провести зустрічі районних представників із робочою групою в Ужгороді, проаналізувати пропозиції, затвердити їх відповідними протоколами і передати зведений план обласній раді.

– Хіба Офіс не може це зробити без районів?

– Складання Перспективного плану покладено на виконавчу владу. Ми надаємо методологічну і консультаційну допомогу. Оскільки кількість областей, які вже визначилися із невпинністю реформ, зростає щодня, слово – за Закарпаттям. Чи готове воно жити і діяти відповідально і по-європейськи, як декларує, покаже час!

Лариса НЕДІЛЬСЬКА, газета “НЕДІЛЯ”

Loading...

Comments are closed.