Найбільша проблема біженців на Закарпатті – житло
В Ужгородському прес-клубі відбулося засідання на тему: «Культурні відмінності та психологічні особливості: як адаптуватися переселенцю всередині своєї країни».
За словами Анжели Логінової, представника Регіонального штабу з питань соціального захисту населення з тимчасово окупованої території та районів АТО, найбільшою проблемою залишається працевлаштування. Із 4253 зареєстрованих осіб лише 135 отримали роботу. 1214 осіб звернулися до Пенсійного фонду, їм нараховується пенсія вже тут, на Закарпатті. 138 діток переселенців влаштовано у дошкільні навчальні заклади, 519 – у школи, 53 – у вищі та професійно-технічні навчальні заклади. 1897 осіб звернулися за медичною допомогою. І, що цікаво, у переміщених осіб на Закарпатті народилася 31 дитина.
Тетяна Хорошилова, представник ГО «Закарпаття- Донбас» розповіла: «Ми створили цю організацію, щоб вирішити питання з постійним житлом чи хоча б тимчасовим наразі. Ми зіткнулися з тим, що ні постійного, ні навіть тимчасового житла влада надати не може. На державному рівні це питання ніяк не вирішується. Європейський інвестиційний банк допомагає регіонам, які прийняли найбільшу кількість переміщених осіб, а на Закарпатті системної роботи у цьому плані не ведеться. Але згаданий банк вже спрямував до Закарпатської ОДА пропозицію, згідно з якою влада може звертатися по кредит. Ми лобіюємо це питання, щоб ОДА заповнила відповідну анкету».
Маріанна Колодій, соціолог, директор Закарпатського обласного центру ґендерної освіти при УжНУповідомила, що в Ужгороді досліджували ставлення мешканців до тимчасово переміщених осіб із зони АТО. Опитали 228 осіб, згідно з вибіркою. «Результати наштовхують на певні роздуми: 73 % опитаних сказали, що нічого не знають про переселених осіб. Щодо ставлення ужгородців до того, що переселенці обрали їхнє місто, відповіді поділилися так: 34 % – позитивно, 25 % – негативно, 39 % – «мені байдуже», 24 % – відповіли «краще б обрали інше місто». Загалом переселенцям симпатизують 10 % ужгородців, 30 % – ставлять негативно, 52 % – з недовірою», – каже М. Колодій.
Таким чином, комунікації замало, формується образ «ми» й «інші, чужі», хоча безпосередньо ксенофобських настроїв соціологи не фіксують.
Психолог Катерина Цанько каже: «Хочу зауважити, що на Закарпатті порівняно з іншими областями досить мало переселенців. Нас не дуже знають, наш менталітет, наші звичаї, тому навіть побоюються до нас їхати. Ті, хто тут бував у рідних або відпочивав, їдуть на Закарпаття залюбки, а хто ніколи не був, то справді бояться. Для адаптації важливо, наскільки сама людина готова і прагне адаптуватися до нового середовища. У приїжджих розгублені стани, особливо якщо приїжджає одинока людина, а не сім’я. Серед проблем – мовний бар’єр, незнання середовища загалом. Щодо школярів, то випадків несприйняття були тільки одиниці, але практично всюди ситуації залагоджено».
Тетяна Хорошилова наголосила і на проблемі землі: міська рада Мукачева, наприклад, дала офіційну відповідь про наявність вільної землі у селах довкола Мукачева. Проте на практиці виявилося, що вільна земля насправді лише у с. Клячаново і те, вона у переліку особливо цінних земель і ні за яких умов не може бути виділена під будівництво.
Захід проводився за підтримки програми У-Медіа проекту «Переселенці на Закарпатті: життя без стереотипів».
Ужгородський прес-клуб
