Величний костел Святого Мартина в Мукачеві збудували протягом року

[Total: 0    Average: 0/5]

00Кафедральний костел Святого Мартина – одна з визначних пам’яток  Мукачева. З 27 березня 2002 року церква стала кафедральним собором новоствореної Мукачівської дієцезії римсько-католицької церкви. Названий на честь одного з найшанованіших святих і покровителя міста над Латорицею – Святого Мартина. Туристи призупиняються біля місцевої родзинки, зацікавлено розглядають костел, фотографують. Якщо відкрито, то заходять всередину.

Історія римо-католицької церви сягає в сиву давнину

Як повідомляє сайт Мукачівської дієцезії римсько-католицької церкви, римсько-католицька церква в Мукачеві зведена ще у ХІV столітті на честь Святого Мартина. Церква, ймовірно, була вже й тоді, коли у 1376-му році королева Єлизавета дозволила викарбувати на мукачівській печатці зображення Святого Мартина. Королева Єлизавета часто молилася тут.
У 70-их роках ХIV століття у часи королеви Єлизавети церкву перебудували, а в часи Гуньодіїв відреставрували. У часи реформації багато громадян Мукачева прийняли нову віру і заволоділи церквою. У 1660-му році Софія Баторі повернула католикам церкву, парафію та школу.

У 1686-му році, поки Ілона Зріні захищала Мукачівський замок, полководець кесарського війська Капрара, спалив церкву і місто. До 1725-го року католики відремонтували згорілу будівлю. В 1746 році значно перебудували споруду. У 1800 році граф Ервін Шенборн збудував у церкві вівтар. Вівтарний образ, що зображає на коні святого Мартина, який віддає половину свого плаща жебраку (пізніше у сні Мартин дізнається, що насправді то був не жебрак, а Христос), був виготовлений завдяки підтримці графа. Картину написано у Відні.

Сім’я графа Шенборна дала половину суми на побудову костелу

Наприкінці ХІХ століття неф церкви був у такому стані, що його довелося знести. Із старої церкви залишилося лише святилище, з якого була утворена теперішня каплиця. В 1896 році за ініціативою графа Шенборна вирішили побудувати новий костьол. Сім’я графа дала половину суми на побудову костьолу. До справи долучилися і прихожани. Новий костьол був зведений в 1905-му році у еклектичному стилі ясопатським будівельником Ваґнером Мартином за проектом Віктора Ціґлера. Посвячення фундаменту нової церкви відбулося 7 серпня 1904-го року. А посвячення новозбудованої церкви відбулося в рамках великого торжества 24 вересня 1905-го року.

0

Василь Пагиря та Євген Федів у книжці «Мукачево і його почесні громадяни» пишуть, що стара римо-католицька церква, побудована десь на початку 18 ст., була малою для плебанії, яка на початку ХХ ст. налічувала 6923 вірників, з яких у самому Мукачеві було 2751 чоловік. Церковна рада у 1904 році вирішила на місці старої церкви та цвинтаря побудувати нову. Оскільки нова церква будувалася більшою, а навколо старої було поховано чимало померлих, їх довелося ексгумувати, а залишки перезахороняти в спільну могилу під центральною дзвіницею, де тепер знаходиться приміщення центрального входу до храму. Було обладнано і склеп, у якому підготовлено 28 ніш-камер.

На освяченні були присутні представники всіх конфесій міста, незважаючи на чини та імена. Такого свята Мукачево доти не знало.

Будова не має надлишку деталей і недостатку в них

Церківник Роберт Шандор розповідає, що костел Св. Мартина звели згідно з кращими традиціями і канонами будівництва католицьких соборів у стилі романтичної неоготики. Три гострі куполи спрямовані вгору, головний вінчає високу центральну вежу з годинником, а парадний вхід прикрашений склепінчастою аркою з колонами. Будівля декорована витончено і гармонійно, тут немає надлишку деталей і недоліку в них. Всередині костел просторий і світлий, вхід прикрашає вівтарний образ – написана угорським художником Віктором Мадарасом картина, що зображає першого короля Угорщини Св. Іштвана, який підносить свою корону Богу через Діву Марію.

Зараз костел оформлений у світло-коричневих тонах і вночі має чудову підсвітку. На початку цього століття храм почали реконструювати, поставили нову огорожу, дах, зробили фасад, а також провели внутрішні роботи, зокрема, замінили підлогу. 11 листопада – престольне свято костелу. «Цього дня у нас багатолюдно, відбувається святкова меса за участі всіх священиків діє цезії», – каже пан Роберт. Майже щодня єпископ Антал Майнек править тут Службу Божу. Служби ведуться українською та угорською мовами.

З 1913 року в соборі знаходиться орган братів Рігер. Під час І Світової війни на потреби війни забрали з нього 34 трубки. Орган не працював до 30-х років. Майстри замовили необхідні деталі, відремонтували його повністю. Службу правили під звуки органу. Торік у жовтні музичний інструмент розібрали, почистили від бруду, налаштували. Під час Літургій на ньому грає Роберт Шандор.

У склепі лежать останки багатьох відомих мукачівців

З вищезгаданої книги Пагирі та Федіва довідуємося, що склеп під новозбудованою церквою було відкрито 1906 року. Помісний урядовець Коффін Ернев за 1600 крон викупив одну нішу, в якій після ексгумації помістив останки сина і дочки. Дещо пізніше Янош Недецеї, депутат парламенту Угорщини та голова Мукачева, перезахоронив у склеп своїх родичів.

00

Разом з Робертом спускаємося у підвал. «У крипті є 48 місць, 40 заповнено. У склепі лежать останки багатьох відомих людей, які зробили чималий внесок у розвиток міста, зокрема, Т.Легоцький з дружиною, директор тютюнової фабрики Гофман Хуго, Я.Недецеї, перший настоятель костела Форгач, його брат, дружина. Останні поховання відбулися 1933 року. Щороку 2 листопада, у День пам’яті померлих, тут відбувається панахида», – розповідає церківник.

Раритетний годинник

Піднімаємося на вежу, аби побачити годинник. Він б’є кожні п’ятнадцять хвилин.

«Весь механізм кований, виготовлений 1596 року в Австрії. Ці дані є в архівах, ми давали на експертизу, рік підтвердили. З 1946 по 2011 рік годинник не працював. Місцевий майстер почистив його, відремонтував і завів. Щодня піднімаюся і накручую його», – розказує і показує Роберт.

Піднімаючись вузенькими дерев’яними східцями, звертаю увагу, що на місці великого дзвона пусто. Роберт пояснює, що під час Світової війни дали його на потреби війни. Відтоді громада так і не спромоглася придбати новий дзвін.

Тетяна ГРИЦИЩУК, газета “НЕДІЛЯ”

Comments are closed.