Маріанна Колодій: у багатьох закарпатців відсутня політична культура

[Total: 0    Average: 0/5]

_MG_8164_0Своїми враженнями від проведених місцевих виборів на Закарпатті поділилася Маріанна Колодій, – викладач кафедри політології та державного управління УжНУ, соціолог, психолог, політолог.
– Якими були очікування від місцевих виборів?

– Ці вибори місцеві, як ніколи, показали відсутність політичної культури у населення. Це те, про що фахівці, експерти говорять вже не один рік, можна навіть сказати, волають про те, щоб у населення формувалася політична культура. Ми мали перші післяреволюційні вибори, тобто місцеві вибори високого рівня сподівання. Від виборів у інших країнах світу вони відрізняються наступним. Явка на місцевих виборах, як ми зазвичай прогнозуємо, має бути більшою, ніж на всеукраїнських чи національних. Чому?

Тут населення обирає представників громадянського суспільства, тобто своїх безпосередніх лідерів, тих, які будуть займатися вирішенням їх повсякденних проблем і питань. Тому до місцевих виборів населення завжди ставиться з такою особливою скрупульозністю і значущістю.

– Що Ви відмітили, як експерт, на цих місцевих виборах?

– Те, що майже до останнього дня голосування виборець не міг визначитися. Значна частина людей у соціологічних опитуваннях казали, що не підуть на вибори або не знають за кого голосувати. Це такий великий середній відсоток людей – 30-35%, – який показували різні соціологічні опитування.

Що ми побачили під час виборів? Те, що на деяких дільницях явка виборців була понад 60%, тобто надзвичайно висока. Подекуди вона була занадто низькою. Але на деяких дільницях, очевидно, експерти були здивовані: чим мотивована така висока явка, якщо під час соціологічних досліджень ніщо її не віщувало. Звичайно, ми можемо говорити про те, що, напевно (прямих доказів я, як соціолог, мати не можу), що ця явка була простимульована. Яким чином? Очевидно, фінансовим.

Деяким кандидатам, політсилам вдалося фінансово простимулювати виборця. Чи було це передбачувано? Так. Усі експерти говорили про те, що є великий відсоток виборців (25-27%), які говорили про те, що вони готові продати свій голос або готові бути простимульовані, або вони чекали якогось подарунка. І це незважаючи на те, що опитування відбувалися після так званої Революції гідності.

– Чому ми бачимо у одної частини населення таке глибоке розчарування, а інші ставляться до цього як до повсякденності?

– Перші відчувають це як особисту поразку, розчарування у моральних цілях та принципах. Проблема на поверхні. Коли ми беремо дані соцопитувань, то все-таки ми маємо на увазі тих людей, які готові відповідати. І ми екстраполюємо дані цього дослідження на ту групу вікову, гендерну, соціальну, яку, у даному випадку представляє наш респондент. Але ми не враховуємо той фактор, що та людина, яка готова говорити про свій вибір, це не та людина, яка готова проголосувати за гроші. Оцей момент дуже важко врахувати.

Ті люди, які у соціальних мережах дуже активні, які публічно говорять про свої симпатії політичні, симпатії до кандидатів, не враховують тих людей, які не є активними у соцмережах чи Інтернеті взагалі. І це ті люди, які готові на сьогоднішній день свій вибір стимулювати зовні якимось чином: аби їм заплатили, подякувати чи сказали, за кого голосувати.

– Чому є такий великий відсоток людей, які готові продати свій голос?

– Тому що не працює політична система, не працюють політичні партії. Немає ідеології. Партії — це ті агенти, які повинні формувати політичну культуру населення, які повинні розповідати, що карається не тільки купівля але і продаж голосу. Партії повинні проводити жвавішу діяльність, особливо у такому регіоні як Закарпаття. Бо ми найменша область і ми нецікаві для політичних партій з огляду на всеукраїнські чи національні вибори. І тому виборець, коли приходить на місцеві вибори, насправді не знає, за кого голосувати. Він знає ряд пізнаваних облич, а вони розпорошилися між різними політсилами. Про політичні сили у регіоні він взагалі нічого не знає.

Другий аспект цього великого розчарування в одних і незацікавленості у інших — це те, що ми вперше голосували за новою виборчою системою і ми вперше тільки у процесі, безпосередньо взявши участь у виборах, як кандидати чи як виборці, побачили хиби цієї нової системи. Ми зрозуміли, де розбираємося у законодавстві, а де ні. Часу, фактично, державою або ГО на те, щоб пояснити виборцям, у чому особливості цієї виборчої кампанії і цієї виборчої системи, яку ми зараз отримали, не було. Населенню не пояснили. І основна його частина, треба це зрозуміти, здійснювала свій вибір або інтуїтивно у день голосування, стоячи там у кабінці, або виходячи із принципу: якщо я не знаю, за кого голосувати або немає тих, хто мені подобається, то нічого поганого у голосуванні за гроші я не бачу. Хоча це, безумовно, погано. Це кримінальний злочин.

Але політична культура не є такого високо рівня, щоб людина усвідомила, що продаж голосу — це все одно як крадіжка. На сьогоднішній день цього розуміння у середньостатистичного виборця немає. Він намагається виправдати себе соціально-економічним становищем важким, проблемами зо здоров’ям, тимчасовими труднощами із заробітною платою тощо. Але не можна виправдати злочин. Він або є, або його немає. Так от для того, щоб у нас з’явилося розуміння цього злочину, ми повинні бачити своє місце у виборчій системі. Ми повинні розуміти, що саме ми обираємо, від нашого голосу щось залежить.

– А як щодо тих, хто усвідомлює відповідальність за свій вибір?

– На жаль, поки що в Україні дуже критичне число оцих людей політично свідомих. Кількісно переважають люди політично несвідомі, або ті, які втомилися політикою і яких вона не цікавить, або ті, які зневірилися у політиці і політиках. Тому, звичайно, у соцмережах концентрується велика кількість людей, які або політично свідомі, або політично зацікавлені або ідеологічно забарвлені (а це різні люди), які готові висвітлити свою позицію. Але соцмережі на сьогоднішній день ще не є відеозображенням тієї реальної кількості виборців, яка є в Україні І це говорить тільки про те, що інформаційні технології, очевидно, недоступні для всіх, до прикладу, Інтернет. Що у нас нерівномірно розподілені інформаційні послуги серед населення. Що у села на місця не доходить інформація про кандидатів і політичні партії. Що не розбираються люди у політичних силах і партіях, плутають. Що технології виборчі, які застосовують, аби переманити частину голосів, спрацьовують. А чому?

Технологія ніколи не спрацює на політично свідомій особі. Вона може тільки працювати на людині, яка не розбирається до кінця у особливостях політичної кон’юнктури, чи не знає достеменно назв політичних партій, знає їх лише за якимось загальними лозунгами , кольорами чи лідерами. От ми і маємо.

– І що врешті показали місцеві вибори на Закарпатті?

– Насправді ці місцеві вибори показали всі хиби, всі проблеми, всі труднощі, всі найбільш вразливі місця політичної системи та політично культури населення. Вони показали, наскільки незрілими є політичні партії, як хаотично вони підбирають собі кандидатів, як хаотично вони працюють з населенням. Немає чітких установок і у населення з приводу того, за кого голосувати. Політична освіта і культура дуже мінімізовані у сенсі того, що люди не розбираються, який рівень влади вони обирають: чи то виконавчий, чи то законодавчий, чи то місцева гілка.

– Як людям впоратися зі своїм розчаруванням?

– Треба сприймати це не стільки негативно, кажу, як соціолог. Вибори просто вчергове показали наші проблеми. Треба не сумувати у цій ситуації, а брати справу у свої руки і працювати над тим, щоб наступні вибори були інакшими і ми не ставали на одній ті самі граблі. Щоб ми цю проблему, яка визріла, могли подолати.

Що стосується, наприклад, розбудови місцевих осередків політичними партіями. Стикнулися останні з тим, що їм довелося, по суті, на голому місці вибудовувати свою виборчу кампанію, бо вони не мають ні осередків на місцях, ні представників. Стикнулися? Мають працювати.

Виборці побачили, що є велика частина людей, які готові продати свій голос. І це обурює тих, які пішли і чесно проголосували? Тоді давайте говорити про це. Якщо ви знаєте, що серед своїх близьких, знайомих, сусідів є ті, хто купував чи продавав — це злочин. Будь ласка, звертайтеся до правоохоронних органів. Не замовчуйте цього. Бо якщо ми знаємо про злочин, але не повідомляємо про нього, то ми співучасники.

Третій момент, який менше залежить від пересічного виборця, це те, що все-таки є моменти у законодавстві, у організації виборчого процесу, які потрібно регулювати на вищому рівні. Я думаю, що і законодавці у особі депутатів ВРУ побачили недоліки цих місцевих виборів, тому на нас чекають ще і зміни у законодавстві до наступних місцевих виборів.

http://zaholovok.com.ua

Comments are closed.