У спадщину – мамина голка

[Total: 0    Average: 0/5]

Унікальні ікони, вишиті «маминою голкою», презентувала в Ужгородській центральній міській бібліотеці майстриня зі Словаччини Вєра Сохова за сприяння та організації обласної спілки творчої інтелігенції «Мельпомена» на чолі з Л.Оленчук, Союзу русинів-українців СР (П.Сокол), Центру української культури в м. Пряшів (П.Богдан) та Ужгородської ЦМБ (Г.Бандурка).

Як зазначив Павло Богдан, у рамках транскордонної співпраці проводиться чимало культурницьких заходів, серед яких і подібні виставки. Нещодавно в Центрі української культури в м.Пряшів відбувся вернісаж закарпатського художника Наума Рєпкіна. Нинішня виставка – для словацької сторони стала першою на Закарпатті. Її автор – Вєра Сохова, уродженка села Нижня Мішля (неподалік міста Кошице), яке у 2010 році постраждало від катастрофічного зсуву. Проте саме це стихійне лихо і спонукало Вєру, фахового лікаря, голову районної спілки Словацького Червоного Хреста в Кошицях до творення справжніх шедеврів за допомогою «маминої голки»…

Ось що розповіла про своє хобі, яке змінило її життя, сама Вєра: «Слово «спадщина» асоціюється у нас із маєтками, землею, статками – матеріальними благами, які можна успадкувати від родичів. Але часом у житті стаються такі катастрофічні ситуації, що здається: успадковувати вже нічого. Так сталося і в моєму житті. Проте для мене найважливішим скарбом, який я могла отримати від своїх батьків було те, що не є матеріальним: їхні здібності та моральні якості».

Наймилішим спогадом про рідний дім, якого вже немає, для майстрині завжди була кухня, де її мама вишивала, а вони із сестрами, будучи ще дітьми, також вишивали по два рядочки на маминих картинах. Та коли страшна стихія в одну мить зруйнувала батьківський будинок та все майно, Вєрі вдалося там віднайти… мамину голку. І за допомогою цієї голки вона почала вишивати свої молитви. Вишивала образи тих, до кого ми всі в найтяжчі хвилини свого життя звертаємося – Ісуса Христа, Пречистої Діви Марії…

Жінка згадує, що то були найстрашніші тижні, місяці у її житті. Мама тиждень не розмовляла. Вона жила у Вєриній квартирі, проте понад усе хотіла повернутися у свою рідну хату і нізащо не хотіла переселятися в інше місце, куди держава відселяла постраждалих від зсуву. Потім добрі люди допомогли поставити на місці зруйнованої оселі контейнер, зробили дах, пофарбували – створили маленький будиночок, в якому Вєрина мати живе й нині. І радіє життю, своїм дітям, а їх у неї було аж п’ятеро. А коли побачила Вєрину виставку вишитих ікон, приурочену до різдвяних свят, і після якої всі рідні зібралися у маминому будиночку-контейнері, вона сказала, що це було найкраще Різдво у її житті.

Полотна Вєри Сохової – це молитви за тих, хто втратив свою домівку, хто важко хворий, потребує допомоги, за мир в Україні. І ще – молитви за те, щоб люди, де б вони не жили і в яких важких життєвих ситуаціях не опинялися, знали, що вони можуть бути щасливими. Адже щастя не в багатствах, не в хоромах. Щастя – це почуття, це любов. Вєра каже, що роблячи кожен стіжок, вона промовляє слова молитви, але не ті, що написані у молитовниках, а слова, які йдуть з глибини її серця. Вона вишиває повсюди, де тільки з’являється найменша можливість взяти до рук голку: коли подорожує, їде в автобусі. І переконана, що її роботи й справді допомагають у важких життєвих ситуаціях: і їй самій, і її дітям, і всім тим, заради кого вона їх робить.

Цю виставку Вєра Сохова присвятила своїй мамі, а своїм вернісажем прагне показати всім, що й «мамина голка» може бути найдорожчим скарбом, безцінною спадщиною.

Оксана ДУДАШ, газета “НЕДІЛЯ”

Comments are closed.