Захоплююча історія мукачівського стадіону
Місткість більше 10 тисяч глядачів та команда-легенда “Приборист”.
У мережі з’явилась серія матеріалів про стадіони Закарпаття очима українських граундхопперів.
Граундхоппінг – це відвідування матчів на різних стадіонах. І чим таких відвідувань більше, тим краще. Люди, які вподобали це хобі, відомі як граундхоппери, хопери або просто виїзні. Граундхоппінг в основному співвідносять з футболом. Цей вид футбольного туризму зародився в Англії у 70-х роках, а з кінця 80-х граундхоппінгом почали захоплюватися в Німеччині. Нині він особливо популярний у Великобританії, Німеччині, Голландії та Бельгії. Не є винятком й країни колишнього СНД. Команда журналістів, яка відвідала наш край, це так звана група, що об’єднує хопперів із України та Росії, Литви та Латвії.
Іншими словами, це така собі тусовка різних людей із загальним хобі, які люблять подорожувати стадіонами та розповідати про свої враження тим, кому це так само цікаво, як і їм.
Упевнений, не помилюся, якщо назву Закарпатську область самим особливим регіоном з точки зору аматорського футболу в Україні. Звідси почалося наша липнева граундхоппінг-подорож довжиною в один місяць, а Мукачево стало першим містом, яке гостинно розкрило перед нами двері своїх стадіонів. Тому, строго дотримуючись хронології, з нього починається серія репортажів. Поїхали!
Стадіон мукачівської ДЮСШ, незважаючи на назву, вважається головною ареною багатого на футбольні поля міста. У минулому він носив ім’я 50-річчя Жовтня, а значить, швидше за все, був побудований в кінці 60-х років минулого століття, до річниці Жовтневої революції 1917-го.
У той час на провідні ролі в місті вийшла команда «Приборист», зібрана в 1961-му на базі щойно утвореного підприємства, при мукачівської тютюновій фабриці. Напевно більшість своїх переможних матчів вона провела саме тут, при переповнених трибунах, здатних вмістити на той момент, приблизно, не менше 10 тисяч глядачів.
У 1962-му, тобто практично відразу, «Приборист» виграв золоті медалі чемпіонату області. У 1963-му, 1964-му, 1965-му і 1977-му – бронзові, в 1966-му і 1967-му – срібні. Тричі – у 1963-му, 1964-му і 1966-му, футболісти «приладника» святкували перемогу в кубку області. Неодноразово виступали в чемпіонатах УРСР, в 1977-му виграли і його. Правда, на хвилі успіху в той рік команду покинули багато провідних гравців, в результаті чого колектив був повністю розформований і не існував наступні десять років.
У 1987-му «Приборист» був зібраний заново і знову, як і на самому початку своєї історії, голосно заявив про себе, взявши срібні нагороди першості області в 1987-му, золоті в 1988-му. У 1991-му «Приборист», третя з мукачівських команд, після «Більшовика» в 1948-49 і «Карпат» у 1968-1970, до слова складених на базі все того ж «приладника», взяв старт у всесоюзних змаганнях серед команд майстрів – другої ліги чемпіонату СРСР, відразу зайнявши в них високе 5-е місце. Це був останній чемпіонат Радянського Союзу для українських команд.
На майбутній рік Федерація футболу України стала проводити свій турнір, в якому «Приборист» грав спершу в Першій лізі (1992-й, 1992/93, 1993/94 – в середині сезону команда змінила назву на «Карпати», 1994/95), потім у Другій (1995/96, 1996/97, 1997/98), а потім знову зникла, на цей раз, здається, назавжди.
Сьогодні стадіон межує з тією самою дитячо-юнацькою спортивною школою, на балансі якої тепер стоїть, басейном з термальною водою, іншими майданчиками для заняття фізкультурою і спортом. Футбольне поле знаходиться в дуже хорошому стані, його якраз стригли. З трьох трибун функціонує тільки одна – центральна, місткістю близько 3-х тисяч глядачів. Двох інших – протилежної від центральної і трибуни за воротами, фактично більше немає.
Поруч зі входом на стадіон розташований Будинок футболу, на другому поверсі якого засідає обласна федерація футболу, на першому знаходиться спорт-кафе, стіни якого – натуральний музей футболу в Мукачево, з десятками, а може бути і з сотнями різноманітних експонатів. Тут повнісінько всякої всячини, від старих фотографій всіх або майже всіх міських команд, матчевих афіш і програмок, клубної атрибутики, до завойованих командами грамот, нагород і трофеїв. Провести якийсь час за переглядом цієї колекції зі стаканчиком холодного лимонаду в руках – мила справа.