Порошково – село на перехресті століть
Порошково є унікальним селом не тільки в Перечинському районі, але й в усьому Закарпатті.Це велике поселення в Турянській долині дало чимало видатних діячів. Уродженцями Порошкова є голова Сойму Карпатської України Августин Штефан та перший закарпатський народний артист України Михайло Кречко. Тут довгий час працював будитель-священик Євген Фенцик та відома дитяча письменниця Марійка Підгірянка, до якої в гості свого часу завітав видатний український поет Євген Маланюк, що написав чудового вірша про село.
Нині унікальність Порошкова полягає у великій частці волохів. Із п’яти тисяч тутешніх мешканців вони становлять вже понад третину, і кількість їх продовжує зростати. Народжуваність серед волохів значно вища, ніж серед українців.
Ще однією особливістю цього села є поліконфесійність. У Порошкові активно діють чотири різні конфесії – дві православні церкви Московського патріархату, греко-католицька церква Мукачівської єпархії, молитовні доми п’ятдесятників та баптистів. Причому новітні протестанти не поступаються активністю традиційним конфесіям.
Однак теперішній образ села колись був зовсім іншим. Так, авторитетний «Географічний словник Угорщини» Елека Фийнеша, який побачив світ у 1851 році, повідомляє про Порошково таке: «Порошково — українське село в комітаті Унг. Жителі: 16 римо-католиків, 963 греко-католиків, 21 єврей. Є тут греко-католицька парафіяльна церква, багато лісу і пасовищ. Землевласник: державна казна. Найближча пошта: Ужгород».
Бачимо, що в середині ХІХ століття село було практично однонаціональне та моноконфесійне, а за кількістю населення навіть переважало Перечин. (В Ужгороді тоді проживали усього вісім тисяч мешканців).
За століття картина трохи змінилася. Так, довідкове видання «Підкарпатська Русь», видане у 1936 році відомим чеським дослідником Ярославом Досталом, про Порошково повідомляється: «Населення – 2513; з них українців – 2 351, євреїв – 94, чехів і словаків – 38, угорців – 13, німців – 2, іноземців – 15». Про волохів і ромів, які нині складають вагому частку села, взагалі не згадано. «Переважна більшість населення – греко-католики (2 345 чоловік)». «Практично все українське населення». Державні установи на 1936 рік – нотаріат, пошта, жандармський відділ, шестикласна школа в центрі села та однокласна в присілку Маюрки. Згадується і греко-католицька кам’яна церква святого Миколи, збудована у 1762 році.
Тож Порошково нинішнє і колишнє суттєво відрізняється як за національним складом, так і за релігійним. Замість незначної частки євреїв, чехів, словаків, угорців та німців з’явилася велика кількість волохів та ромів (до двох тисяч мешканців). Так само після кількастолітнього домінування в селі греко-католицької громади нині маємо поліконфесійну ситуацію з п’ятьма храмами та молитовними домами.
Як не парадоксально, але наймолодшою релігійною спільнотою Порошкова є, по суті, найстаріша – греко-католицька. Після війни греко-католицька церква на Закарпатті була заборонена тоталітарним режимом і відновила свою діяльність вже за демократичної України. Сорокарічна заборона перервала зв’язок поколінь, нині все доводиться починати з нуля, адже старовинну церкву (до речі, першу кам’яну в усьому Перечинському районі) забрала православна громада.
Спочатку греко-католики Порошкова молилися у недалекій Свалявці, де була зведена капличка. З 2003 року сільська рада виділила їм колишнє приміщення амбулаторії, яке стояло незадіяне після зведення в селі лікарні. У 2004 році греко-католицька парафія починає будувати свій храм святих Кирила і Мефодія поруч із сільською радою та Будинком культури. П’ять років тривало будівництво, яке громада робила толокою. Пожертви на церкву збирали спільно (до речі, жертвували на Божий дім не тільки греко-католики, але й вірники інших конфесій). Нарешті у 2009 році єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії владика Мілан, який також брав діяльну участь у будівництві, освятив храм, який став окрасою центру села.
Проте залишалася проблемою житло для священиків, які через це мусили весь час доїжджати. Тож у 2010 почали зводити великий парафіяльний дім, а в 2015 році його завершили з Божою поміччю.
Вже п’ять років парафіяльним священиком у Порошкові є отець Анатолій Горзов. Молодий, але освічений і діяльний панотець багато уваги приділяє роботі з молоддю. Велику частку громади становить сільська інтелігенція – учителі, лікарі. Гордістю парафії є «золотий голос Закарпаття» Даринка Степанюк, яка нині навчається співу в Києві.
Тут прагнуть не тільки традиційної обрядовості, але й пізнання християнського вчення та життя за його принципами. Тому значну увагу приділяють гармонійному розвитку спільноти. Це і чудовий церковний спів, і спільне вивчення Святого Письма, і спілкування та відпочинок з дітьми. Адже Боже слово має бути присутнє в житті людини не тільки в церкві раз на тиждень, а щодня.
Тим часом з допомогою порошківської громади зведено греко-католицьку церкву в сусідньому селі Тур’я Пасіка та в присілку Мокра. В останньому, до речі, велику допомогу надав місцевий уродженець, відомий закарпатський письменник Юрій Шип, який виділив під будівництво батьківську землю.
Зведення Божих храмів є позитивною ознакою незалежної України. Адже у споживацькому суспільстві, де головна цінність – матеріальні блага, за духовність людей треба боротися. Бо, як сказано мудрими, чого варті всі скарбниці світу, якщо ти загубиш свою душу?
