Сміттєва «пляма» у центрі Ужгорода

Площа Кирила і Мефодія: інший бік реальності

На розі вулиці Швабської та проспекту Свободи завжди гамірно. Поруч – залізничний вокзал та центральна автостанція, неподалік (на площі Кирила і Мефодія) – пасаж торговельних закладів і «останки» обгорілого універмагу «Україна», який ще до 1 лютого приваблював покупців чи не з усієї області. Але, на жаль, велелюдне обличчя міста над Ужем є далеко не кращою візитівкою обласного центру.

Чисто не там, де прибирають?

Наразі в області діє не один волонтерський рух за чистоту довкілля. У малих райцентрах, навіть у селах громадські активісти влаштовують масові прибирання, доводять до ладу громадські місця, узбережжя водойм, території підприємств, лісосмуги, автотраси. І це добре.

Однак в Ужгороді… на жаль, сміття поза урнами не меншає. Затишний скверик із зеленими зонами вже багато років не доводився до ошатного вигляду. Ні волонтери, ні комунальники особливо не переймаються питанням засмічення славнозвісної площі Кирила і Мефодія. Лише коли горів універмаг «Україна», увага громадськості була прикутою до місцини. А так… про площу знову забули. І чого тільки немає на кам’яній бруківці… і пластик, і поліетилен, і пляшки… про недопалки навіть згадувати не хочеться. Поруч із картонними коробками та іншим мотлохом їх навіть не дуже помітно.

– Пакети зі сміттям замінили на газонах квіти, – каже ужгородка Валентина Коваль. – Хіба ж такою має бути оздоба обласного центру? Проблемою відходів ніхто не переймається, а мені соромно перед гостями нашого міста, які, сходячи з потягу чи з автобуса, потрапляють у… інший вимір реальності.

Добре знаючи про затишні львівські двори, їхній шарм та дивовижну енергетику, яка приваблює туристів, Ужгород перед візитерами справді виглядає дуже непривабливо.

Із свого двору – під чужу комору?

На жаль, закарпатці люблять жити за принципом: «Моя хата скраю». Головне, аби у квартирах було чисто, а що поза межами будинку – це вже справа інших, передусім тих, хто відповідальний за прибирання. Звісно, правда в цьому є, комунальники зобов’язані виконувати свої прямі виробничі обов’язки. Але… не тільки вони мають дбати про чистоту. Чомусь краяни, щодня проходячи повз безлад на вулицях, займають позицію мовчазливих свідків. Між іншим, сумнозвісна площа є захаращеною далеко не перший рік. Клумби не впорядковані, над зеленими «острівцями» звисають поламані гілки дерев, а то й давно висохлі, газони ніхто не косить, за рослинами спеціальні служби не доглядають. Навіть королева квітів – троянда – на тлі суцільних заростей здається бур’яном.

Разом з тим, поруч процвітає стихійна торгівля… і продають там не тільки городину і квас… але й так званий самогон. От саме й такі «клієнти» створюють довкола площі найбільший «сміттєвий колапс». До речі, якщо у вас порвалися туфлі чи черевики, на смітнику можна підбирати інші… Їх там десятки пар. Там же можна знайти й одежу, і господарські речі, навіть відра…

Слід зазначити, що стихійне засмічення публічного простору вважається порушенням норм благоустрою і тягне за собою накладення адміністративних стягнень. Утім крім екологічного та юридичного чинників, діями кожного з нас повинен керувати, перш за все, людський фактор… який у даному випадку майже відсутній.

До речі, відповідно до правил благоустрою населених пунктів, господарі повинні утримувати прилеглі до установ території у належному вигляді та раціонально використовувати їх. Це стосується як будівель, так інженерних споруд та об’єктів рекреаційного, природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного та іншого призначення.

Порушення ж цих правил, засмічення громадських подвір’їв тягне за собою накладення штрафу на громадян від двадцяти до вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів (340-1360 гривень) і на посадових осіб – суб’єктів підприємницької діяльності – від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів (850-1700 гривень). Однак… у даному випадку господарями називати себе «стихійники», звісно ж, не збираються (та й де-юре це правильно, бо документів, які засвідчують там їхнє право на здійснення торгівлі, у них немає), тож після закінчення «зміни» вони спокійнісінько йдуть додому, залишаючи кучугури непотребу… а наступного дня поповнюють їх новими «раритетами».

Цікаво, що дошка для безкоштовних оголошень також має жалюгідний вигляд. На металеву стійку вже нанесено стільки шарів паперу, що її вигляд не приваблює погляд перехожих, скоріше, примушує натовп відвести очі у зовсім інший бік, аби не псувати собі настрій.

«Плювок» у власний колодязь

Проте не сміттям єдиним живе Ужгород… принаймні, площа Кирила і Мефодія. Поламані лавиці – також одне зі слабких місць.

– Часто гуляю тут із дитиною. Син мене питає, чому в одних місцях можна сісти, а в інших – ні. Не знаю, що йому відповісти. Адже, побачивши залишки лавиць, навіть трирічна дитина усвідомлює, що пошкоджувати чужу іграшку – не можна, бо за це батьки насварять, а ламати чуже добро, виходить, дозволено, адже за це ніхто не покарає, – ділиться думками містянка Олена Кріль.

Інше питання – сама бруківка, яка насправді є не чим іншим, як залишками могильних плит. Правда, не всі мешканці Ужгорода знають, що вони ходять надгробками. Але пересвідчитися в цьому можна з поодиноких уривків написів, які колись було викарбовано на пам’ятниках.

Зі слів краєзнавця Людвіга Філіпа, у 50-х роках минулого століття поблизу Ужгородського замку, а конкретно – на місці Музею народної архітектури і побуту, який нині більш відомий як закарпатський скансен, було греко-католицьке кладовище. Радянська влада його зруйнувала і наказала робітникам вимостити із надгробків площу Кирила і Мефодія, яка на той час активно розбудовувалася. Тож кладовище знищили бульдозером, а якісний чорний мармур використали як тротуарну плитку.

Та нині все це – уже історія… а сама «бруківка» у багатьох місцях відвалюється і «оголює» цемент, а де-не-де замість тротуарного покриття взагалі росте трава.

Сучасне європейське місто, яке знаходиться прямо у «серці» Європи, вже давно потребує серйозної реконструкції окремих кварталів, архітектурних композицій та деяких площ. Сумно, що Ужгород презентує гостям не лише надбання, але й так звані місця ганьби. Власний сором ми не можемо приховати відмовкою про пожежу, адже до неї ситуація довкола «України» була не кращою. Звісно, можна зробити логічний висновок, що після вирішення долі зруйнованого ТЦ довкола буде проведено благоустрій. Але коли ж то буде… і взагалі… що саме чекає на універмаг – поки що невідомо.

А тим часом хотілося б, аби площу хоч трохи привели до ладу, щоб вона справді нагадувала не майданчик для дозвілля «героїв-сміттярів», а один із найбільш затишних куточків закарпатської «столиці». Адже Ужгород – наш спільний дім і ми всі повинні дбати про те, аби поруч із нами не було сміттєвих «заметів», аби діти вчилися дотримуватися елементарних правил етики, аби під вікнами та під ногами не було розплідників інфекцій.

Як не прикро, але питання наведення порядку зводиться до революції, передусім у менталітеті ужгородців… Бо ж впорядкування інших скверів, встановлення нових пам’яток, облаштування фасадів історичних будівель, навіть ремонт доріг може «перекреслити» такий штрих, як неохайна площа, яку із дня на день перетинають не сотні, а тисячі краян… у тому числі – з інших населених пунктів. Невже нам приємно жити серед безладу?

Марія УЖАНСЬКА, газета “Наш Ужгород”