Вулиця Польова у Сваляві – як той райський куточок

[Total: 0    Average: 0/5]

Нещодавно таки викроїла час і поїхала до Сваляви у гості до родини Гладьо. Це батьки моєї давньої подруги та педагогічної колеги Вікторії. Віка разом з донькою Анютою та чоловіком часто навідується до батьків, більшу частину літньої відпустки проводить тут, бо поруч річка – можна досхочу купатися, засмагати.

Проживають Гладьо у мікрорайоні «Береги» по невеликій вулиці Польовій. Її довжина всього 330 метрів. Це приватний сектор, 16 дворогосподарств. З усього видно, що тут справжні ґазди: будинки доглянуті, обійстя облагороджене, все потопає у квітах, на грядках та присадибних ділянках росте усяка городина: огірки, помідори, картопля, буряки, морква, перець, капуста, тички погнулись від лопаток, гілки дерев – від ароматних та соковитих яблук, груш – зимувати буде з чим, лише б погода «не підкачала» і бурі не понищили урожай. Тут так мило, як у раю: свіже повітря, затишно, довкола така краса що аж не віриться, що це райцентр.

Гладьо, як і всі істинні закарпатці, дуже гостинні: у неділю ми смакували шашликами, печеною картоплею, салатом зі свіжих огірків та помідорів. Наступного ранку снідали кашею з шоколадом, пили ароматну угорську каву, чай з медом, обідали курячим бульйоном, тушкованими баклажанами з картоплею, а на десерт – городні чорниці (по-українськи – ожина). Все було дуже смачно – пальці оближеш, затишно – як удома.

Звернула увагу на адресні таблички на бетонному електричному стовпі та на фасадах будинків – «вулиця Чапаєва». Чапаєв підпадає під закон про декомунізацію, бо він не тільки герой багатьох анекдотів, а і військовий діяч Російської імперії та більшовицької Росії (роки його життя: 1887-1919).

– У свій час нашу вулицю перейменували на честь Миколаї Божук (Миколая (Василина) Божук – поетеса Закарпаття міжвоєнного періоду, активіст Просвіти, член Пласту.

Народилася і жила у Великому Бичкові. –прим.автора), але ця назва не прижилася, жителі далі використовували стару назву. Недавно перейменували її на Польову, бо раніше у кінці вулиці були колгоспні поля, а тепер людські наділи, які вони отримали під час розпаювання. З обох боків поля протікають річки: Латориця і Пиня, – розповідає Катерина Іванівна.
Біля будинку за №15 капличка Божій Матері. З обох боків скульптури Богородиці білі фігури ангелів. Її встановила родина Цімболинець за власні кошти. За два метри – шлагбаум, пофарбований у кольори українського прапора. Що означає цей шлагбаум? «Досі були землі міста, а далі – колгоспні», – пояснює Ганна Лізанець. Вона разом з чоловіком проживає у будинку за №14. Запросила на своє обійстя. Тут квітнуть і ніжно-рожеві троянди, і червоні гладіолуси, і фіолетові жоржини, чорнобривці, різнокольорові петунії, кани.

– Народилася у Нижніх Воротах. У нашому господарстві була і худоба, і птиця. Як вийшла заміж, то жили у квартирі у центрі Сваляви. Мріяла мати власний будинок, вести господарство, – зізнається пані Ганна. – На вулицю Чапаєва приходила до сестри, мені тут дуже подобалося – затишно і спокійно. 20 років тому колгосп виділив нам 15 соток землі під будівництво. Десять років будувалися, наразі будинок обжитий, у господарстві маємо курей, свиню, дві молочні кози голландської породи та чотиримісячне козеня. Кози дають 9 літрів молока на день, споживаємо самі, онуки дуже люблять. Козеня хочемо продати, бо різати шкода – хтось матиме хорошу молочну козу, – жінка веде до хліва. Тут чисто, худоба спокійно реагує на незнайомих гостей та на спалахи фотооб’єктива.

З гордістю розповідає, що будинок та прибудову планувала сама, для зручності всі кімнати окремі. Чоловік Ганни Іванівни теж любить порядок, красу, вранці полив усі квіти…

Тетяна ГРИЦИЩУК, газета “НЕДІЛЯ”

Comments are closed.