Нещодавно таки викроїла час і поїхала до Сваляви у гості до родини Гладьо. Це батьки моєї давньої подруги та педагогічної колеги Вікторії. Віка разом з донькою Анютою та чоловіком часто навідується до батьків, більшу частину літньої відпустки проводить тут, бо поруч річка – можна досхочу купатися, засмагати.
Проживають Гладьо у мікрорайоні «Береги» по невеликій вулиці Польовій. Її довжина всього 330 метрів. Це приватний сектор, 16 дворогосподарств. З усього видно, що тут справжні ґазди: будинки доглянуті, обійстя облагороджене, все потопає у квітах, на грядках та присадибних ділянках росте усяка городина: огірки, помідори, картопля, буряки, морква, перець, капуста, тички погнулись від лопаток, гілки дерев – від ароматних та соковитих яблук, груш – зимувати буде з чим, лише б погода «не підкачала» і бурі не понищили урожай. Тут так мило, як у раю: свіже повітря, затишно, довкола така краса що аж не віриться, що це райцентр.
Гладьо, як і всі істинні закарпатці, дуже гостинні: у неділю ми смакували шашликами, печеною картоплею, салатом зі свіжих огірків та помідорів. Наступного ранку снідали кашею з шоколадом, пили ароматну угорську каву, чай з медом, обідали курячим бульйоном, тушкованими баклажанами з картоплею, а на десерт – городні чорниці (по-українськи – ожина). Все було дуже смачно – пальці оближеш, затишно – як удома.
Звернула увагу на адресні таблички на бетонному електричному стовпі та на фасадах будинків – «вулиця Чапаєва». Чапаєв підпадає під закон про декомунізацію, бо він не тільки герой багатьох анекдотів, а і військовий діяч Російської імперії та більшовицької Росії (роки його життя: 1887-1919).
– У свій час нашу вулицю перейменували на честь Миколаї Божук (Миколая (Василина) Божук – поетеса Закарпаття міжвоєнного періоду, активіст Просвіти, член Пласту.
Народилася і жила у Великому Бичкові. –прим.автора), але ця назва не прижилася, жителі далі використовували стару назву. Недавно перейменували її на Польову, бо раніше у кінці вулиці були колгоспні поля, а тепер людські наділи, які вони отримали під час розпаювання. З обох боків поля протікають річки: Латориця і Пиня, – розповідає Катерина Іванівна.
Біля будинку за №15 капличка Божій Матері. З обох боків скульптури Богородиці білі фігури ангелів. Її встановила родина Цімболинець за власні кошти. За два метри – шлагбаум, пофарбований у кольори українського прапора. Що означає цей шлагбаум? «Досі були землі міста, а далі – колгоспні», – пояснює Ганна Лізанець. Вона разом з чоловіком проживає у будинку за №14. Запросила на своє обійстя. Тут квітнуть і ніжно-рожеві троянди, і червоні гладіолуси, і фіолетові жоржини, чорнобривці, різнокольорові петунії, кани.
– Народилася у Нижніх Воротах. У нашому господарстві була і худоба, і птиця. Як вийшла заміж, то жили у квартирі у центрі Сваляви. Мріяла мати власний будинок, вести господарство, – зізнається пані Ганна. – На вулицю Чапаєва приходила до сестри, мені тут дуже подобалося – затишно і спокійно. 20 років тому колгосп виділив нам 15 соток землі під будівництво. Десять років будувалися, наразі будинок обжитий, у господарстві маємо курей, свиню, дві молочні кози голландської породи та чотиримісячне козеня. Кози дають 9 літрів молока на день, споживаємо самі, онуки дуже люблять. Козеня хочемо продати, бо різати шкода – хтось матиме хорошу молочну козу, – жінка веде до хліва. Тут чисто, худоба спокійно реагує на незнайомих гостей та на спалахи фотооб’єктива.
З гордістю розповідає, що будинок та прибудову планувала сама, для зручності всі кімнати окремі. Чоловік Ганни Іванівни теж любить порядок, красу, вранці полив усі квіти…