Закарпатську жінку сильною робить не тільки робота, але й… доброта

[Total: 0    Average: 0/5]

Марія Сайко: «І за діда, і за синів, і за зятя працюю. Але мені подобається»

Зазвичай у періодиці прийнято писати про життя видатних людей, висвітлювати діяльність непересічних постатей, а тим часом прості сільські трударі залишаються непоміченими і незаслужено обділеними увагою. Тож наша сьогоднішня розповідь про жінку, яка незважаючи на поважний вік невтомно працює на полі, збуває городину, утримує трьох дітей та чотирьох онуків.

У лісі дарів багато – на всіх вистачить

Марія Сайко – старенька бабуся з відкритим щирим поглядом нерідко продає в Ужгороді на ринку дари лісів. Живе 80-річна жінка на Воловеччині. Мізерної пенсії на прожиття не вистачає, тож вона змушена крутитись, як «білка в колесі». Утім на життя пані Марія дивиться з оптимізмом, жартує і вдячна Богу за кожен день.
-Багато років я працювала в колгоспі, тому до фізичної праці звикла, роботи не боюся, навпаки – вона продовжує мій вік і приносить задоволення. Коли людина зайнята, не думає про хвороби, намагається раціонально використати кожну хвилинку, – розповідає старенька. – Якби не трудилася, вже б давно на моїй могилці трава зазеленіла. А так – завжди доводиться бути в русі і до аптеки навідуватися немає часу.

Її мозолясті руки у ранах від тернин, та жінка каже, що то – пусте.

-Я рвала ожину, трохи вкололася, – ділиться вона думками. – Добре, що живу поруч із лісом. Природа багата на дари! Вона допомагає виживати. Від весни до пізньої осені не тільки пораюся на присадибній ділянці, але й збираю гриби, малину, чорницю, суниці та інші ягоди.

На городі ж пані Марія вирощує і картоплю, і буряки, і огірки, і редиску, і квасолю, і цибулю, й часник…

-Добре, що є земля, цілих три гектари. Всього саджу потроху. Осінь – золота пора збору врожаю. Радію, коли він щедрий. А цьогоріч вродило непогано. Зібрали 20 мішків картоплі, на зиму нічого купувати не потрібно, крім хліба і чаю, – запевняє бабуся. – Шкода тільки, що капуста невелика, та й помідори і виноград у нас не дозрівають нормально, місцевість така… специфічна… Зате маю ще сад, багато фруктових дерев: яблуні, груші, сливи, горіхи, черешні, вишні. Крім того, утримую вдома цілий зоопарк – корівку, козу, двох свиней, курей, гусей, качок та кроликів, кота і собаку. Нерідко сама беру косу і йду в поле, худобину ж годувати треба. Квіти також вирощую, найбільше подобаються троянди та чорнобривці.

Одна – за чотирьох чоловіків

Будні багатьох сільських жінок назвати легкими не можна, тим більше коли немає роботи, а ще й потрібно допомагати дітям.

-У мене є два сини та донька. Вони вже дорослі. На жаль, ніхто ніде не працює. Сама я після того, як колгосп розпався 11 років провела в Чехії, оскільки вдома працевлаштуватися не могла. Назарі на заробітки їздять мої діти. Та й то знайти роботу з нормальною зарплатнею не завжди вдається. Тож викручуватися доводиться мені. Відколи дід помер, я сама собі і чоловік, і жінка. Тобто можу будь-що і полагодити, і гайку підкрутити, і цвяшок забити, а не тільки випрати білизну та їсти наварити, – стверджує трудівниця. – Я тепер і за діда, і за синів, і за зятя працюю. Але мені подобається. Переконана, що людина повинна вміти робити всього потроху, пише  газета «НЕДІЛЯ».

Та не тільки дітям доводиться допомагати старенькій, але й онучатам.

-Маю чотирьох онуків – трьох хлопчиків та дівчинку. Найменший у цьому році став першокласником. Тож виряджати діточок до школи випала нагода мені. Купила їм усе необхідне – зошити, ручки, альбоми, фарби, пенали, обгортки, пластилін, олівці, ранці, навіть книжки із деяких дисциплін. Хай вчаться, щоб тільки хотіли. Зараз із освітою багато експериментують, придумують щось нове, збільшують термін навчання, відміняють оцінки, впроваджують якісь предмети. Однак чи стануть учні від того розумнішими?! У наш час наука простішою була і це не завадило нікому з нас стати хорошими людьми. Загалом у онуках виховую передусім чуйне ставлення до інших, милосердя, повагу до старших. Це – головне! Інше ж додасться, – підсумовує жінка.

Не роботою єдиною…

Утім не тільки домашніми справами живе Марія Сайко, вміє вона й відпочивати.

-Не можу сказати, що я переробляюся. Відпочивати також умію! У неділю приймаю гостей, або сама йду до сусідки на каву. Вечорами дивлюся телевізор. Особливо мені подобається передача «Пусть говорят». Не пропускаю також жодного випуску новин. Треба ж бути в курсі подій, знати, що робиться в області, у державі, у світі, – наголошує пані Марія.

А ще у свята бабуся ходить до церкви та багато молиться.

-Недалеко від нашого села є монастир. Правда, там живуть лише два монахи. Ніхто тепер не хоче йти у ченці, бо там треба багато від чого відмовитися, суворо дотримуватися посту. А молодь радше з пивом на вулиці постоїть, ніж у храм піде, – розмірковує старенька. – Монахам важко, вони не їдять м’яса. Я б так не змогла, дуже вже люблю ковбасу, котлети та відбивні, мені подобається часувати своїми смачними наїдками рідних та знайомих.

Отаким і є життя Марії Сайко. Її невелика хата, розташована на високому пагорбі, нагадує вулик, де завжди людно, де чути дитячий сміх та пахне пиріжками. До скромного, але чистого обійстя старенької дібратися непросто, особливо у період дощів, коли слизько та взимку, коли дорогу доводиться розчищати від снігу. А ще, зі слів пані Марії, автобуси їздять у село усього двічі на день – один вранці, інший – увечері, однак це не заважає їй добиратися до обласного центру, де вона заробляє на хліб щоденний та скуповується.
Цікаво, що бабуся, яка пройшла не одне випробування долі, випромінює позитив та доброту. Її слова щирі, а погляд – відкритий, вона вірить у те, що незабаром у державі запанує мир і жити стане краще. Про свої будні вона розповідає без прикрас, але й без нарікань, її влаштовує те, що в мороз доводиться колоти дрова, аби обігріти хату, що замість мандрівок країнами Європи вона може собі дозволити поїхати тільки в Ужгород… і то у справах, що придбання одежі зводиться до подарунків дітям та онукам, а що собі вже не перший рік купує лише хустки… і то темні. Дивлячись на неї, чомусь мимоволі спадає на думку, що напевно саме такою й повинна бути справжня сильна закарпатська жінка: незламною, працьовитою, скромною і трохи простодушною…

Марина АЛДОН, газета «НЕДІЛЯ»

https://zakarpatpost.net

Comments are closed.