“Томатний експеримент” в Ужгороді
Журналісти газети “Наш Ужгород” вирішили провести експеримент, щоб дослідити, наскільки популярним є овоч у нашому місті
Томат – городня культура, яка має в нашому краї широке застосування. Помідори споживають сирими, вареними, смаженими, консервують, фарширують, засолюють, роблять із них сік, пасту, кетчуп… діти бавляться у війни, а дорослі інколи… кидають їх у політиків. Тож і ми вирішили зробити «томатний» експеримент і перевірити, наскільки популярною є в Ужгороді американська пасльонова рослина.
Розсипане добро
На ідею перевірити готовність мешканців міста допомогти ближньому надихнув випадок на овочевому ринку. Упродавця, що ніс ящик із томатами, розсипалися червоні соковиті овочі – ужгородці один за одним негайно кинулися йому допомагати збирати помідори. Правда, не всі… Тому нам і спало на думку з’ясувати, який же відсоток краян є чуйними до чужої біди.
Слід зазначити, що раніше ми вже проводили майже подібне дослідження з яблуками, під час якого траплялися різні курйози і зовсім небагато перехожих ладні були допомогти дівчині зібрати фрукти, які розсипалися на бруківку. Тож цього разу ми «озброїлися» томатами і вирушили на прогулянку вулицями міста, обираючи найбільш людні. Завданням нашої помічниці було випустити з рук пакет із томатами так, аби вони покотилися тротуарною плиткою якомога далі. Під час першої ж спроби на один із томатів наступив маленький хлопчик. Мати, яка підійшла за мить, зніяковіла, насварила дитину й негайно кинулася збирати овочі, просячи вибачення за вчинок сина. Жінці допомагала і її донечка років 12. Отже, дебют виявився дуже вдалим.
Наступний «марш-кидок» нас взагалі розчулив. На допомогу нам поспішила старенька бабуся з палкою. Важко згинаючись, вона почала одну за одною піднімати помідори і навіть не реагувала на умовляння не схилятися. Справді, низький уклін таким людям… Жінкам із великої літери!
Ще одна спроба також приємно вразила результатами. Піднімати розгублені плоди одночасно кинулося вісім осіб, причому як чоловіків, так і жінок, як молодих, так і не зовсім… Виходить, світ справді не без добрих людей… і Ужгород – також!
Ліс не без вовка?
Кілька разів повторивши експеримент, ми щиро раділи, що ужгородці – справді співчутливі, адже щоразу знаходився хтось, хто простягав «руку допомоги». Однак… один із «піддослідних» нас відверто здивував… точніше, не він сам, а його непередбачувана поведінка.
Вкотре розсипавши томати, ми чекали на «добродіїв», які «збиратимуть» разом з нами «урожай». Утім… несподівано до нас підбіг юнак, років 15, і почав щосили топтати томати. І хоч ми намагалися його зупинити, хлопець робив своє, а потім просто втік. «Танцював» на плодах при цьому він мовчки і на зауваження зовсім не реагував. Тож незрозуміло, чи то так юнакові похуліганити захотілося, чи він має проблеми зі слухом, що… до речі… також не виправдовує його дій. Звісно, як кажуть, ліс не без вовка, село не без поганого чоловіка, а Ужгород – не без дебошира. Можливо, у хлопця був просто поганий настрій…
І все ж, що втішає, більшість перехожих, які стали очевидцями події, сварили незнайомця, дехто навіть погрожував викликати поліцію. Отже, суспільство реагує на подібні вчинки дійсно адекватно. І найбільш приємно, що більше жодного разу ми не обійшлися без чиєїсь підтримки.
Загалом підсумки нашого дослідження є досить приємними. Як з’ясувалося, лише кожен третій перехожий проходив повз розсипані помідори, кожен другий – негайно йшов допомагати і приблизно шість-десять осіб щоразу підходили просто поспостерігати за всім. Звісно, це не може не радувати, адже під час експерименту з яблуками нам допомагало значно менше мешканців міста. Тож напрошується логічний висновок, що або краяни в нас стали більш співчутливими, або помідори – овочі справді особливі?
Марія УЖАНСЬКА, газета “Наш Ужгород”