«Санітари» Ужгорода: у місті знову більшає бомжів
Щодня ми зустрічаємо їх біля смітників, на газонах, біля багатоповерхівок… у подертому одязі, з вицвілими очима. Одні шкандибають із милицями, інші – ідуть, хитаючись від чергової «дози» алкоголю, окремі – безтурботно лежать на клумбах у той час, коли повз них проходять сотні перехожих, зовсім не звертаючи них увагу. А тим часом їх постійно стає більше.
Коли поруч… «валяються» людські долі…
Бомжі у місті, як вовки у лісі… чистять довкілля від того, що ми накидали, залишили без догляду. Багато хто з них колись мав родини, однак потім залишився ні з чим… прямо просто неба. Влітку ще їм добре – можна заночувати будь-де і не замерзнути, а з настанням осені у безхатченків починаються труднощі – і з «місцем під сонцем», і зі здоров’ям. Але до лікарні вони не поспішають, бо кажуть, що лікарі ними не особливо переймаються все одно, а грошей на медикаменти у них немає.
Поліція до безпритульних теж доволі лояльна – якщо не крадуть, їх не чіпають. А примусити працювати сьогодні ніхто нікого не може – у нас демократія… і безробіття. Нерідко одежу та харчі вони собі знаходять прямо у нас під ногами, або в урнах для побутових відходів.
-У молодості я працював будівельником. На заробітках підірвав здоров’я, почав пити, дружина вигнала з дому. Сам я з села. Але на Тячівщині мені не вижити – усі мене знають, ніхто жодної копійки не дасть. Тому вирішив перебратись до міста. Живу за рахунок добрих людей, випрошую милостиню. Особливо часто допомагають туристи. Найчастіше «працюю» у районі автовокзалу. Там завжди людно, – каже 63-річний Василь. – Осінь мене не лякає, а от морози… Тепер далеко не в кожному підвалі, не в кожному під’їзді погрітись можна, такі собі двері понаставляли, що Бастилію легше захопити, ніж до приміщення потрапити.
Утім у холодну пору року для бомжів в Ужгороді діє більше 20 пунктів обігріву, які встановлюють працівники ДСНС, та й правоохоронці пояють їх гарячим чаєм. До того ж безхатченки настільки адаптовуються до спартанських умов життя, що вміють знаходити закинуті приміщення. Ось так і виживають. Хоча у січні цього року в обласному центрі двоє безхатченків таки замерзли.
Самі ж перехожі настілки звикли співіснувати з безпритульними, що найчастіше їх просто не помічають, аж поки… «грім не вдарить»… а точніше, щось від них не зникне.
Якщо не так лежить – значить зайве?
Нерідко містяни від бомжів зазнають і неабияких незручностей. І це не нав’язливе випрошування подачок, а справжні крадіжки.
Зокрема, нещодавно набув розголосу випадок про те, як 42-річний безпритульний украв із одного з ужгородських ресторанів контейнер для сміття. Подібних фактів, між іншим, чимало, утім краяни не завжди звертаються до поліції та й злодіїв не все знаходять.
Я залишив відчиненим гараж, а сам на кілька хвилин відійшов до сусіда. Поруч походжав якийсь чоловік сумнівної зовнішності. Коли повернувся, нічого дивного не виявив. Лише наступного дня помітив, що зник електрочайник і старий капот із автівки. Шукати злодія було вже пізно, але якщо побачу його в місті – впізнаю точно. От тоді він мені відповість, – каже мешканець міста над Ужем Іван Каробиньош, пише газета «Наш Ужгород».
Проте часом бомжі вдаються до справді серйозних злочинів. Приміром, краяни досі пам’ятають трагічний випадок, який травився кілька років тому поблизу стадіону «Автомобіліст».
17-річний бомж тоді вбив 51-річного товариша за те, що той завинив йому 200 гривень. Молодик вимагав повернути гроші, але інший безхатченко не міг, оскільки «за душею» не мав ні копійки. Тоді хлопець вдарив його по голові. Чоловік почав втікати, та оскільки був п’яним, далеко відійти не зміг. Юний кат наздогнав свою жертву і почав щосили гамселити ногами, при чому бив нещасного до тих пір, аж поки той знепритомнів. Тоді він зґвалтував свого божника, потяг тіло у зарості й закидав гілками дерев. Наразі вбивця відбуває строк у місцях позбавлення волі (суд присудив йому покарання у вигляді 15 років перебування за ґратами).
Звичайно, не всі безхатченки є настільки жорстокими, дехто навіть ділиться останньою скоринкою хліба з бездомними тваринами. Правда, на жаль, більшість усе ж час від часу «топить» власні проблеми у оковитій… і нерідко забуває про мораль.
Тож настільки небезпечними для міста є бомжі? Говорити про шкоду чи користь від безпритульних неетично, адже вони також люди… Хтось прирівнює їх до біблійних «блаженних», а хтось – до сирійських біженців. На це у кожного з нас власне право. Але найгірше, що рівень життя у державі, у області, у нашому місті з року в рік стає все нижчим і на соціальному дні опиняється все більше краян, від чого проблема безпритульних стає все актуальнішою.
І все ж… як би там не було, а від безхатченків нам нікуди не подітись… А лаяти їх чи співчувати їм – справа марна. До того ж… кожен сам обирає, як саме йому жити.
Марія УЖАНСЬКА, газета «Наш Ужгород»
