Валентин Штефаньо: «Торт «Ужгород» має особливий смак, адже його зроблено з любов’ю»

Солодке обличчя міста

Найвідоміший кондитер Ужгорода, один із кращих шоколадьє України, ім’я та продукцію якого добре якого знають у багатьох країнах Європи, зокрема, у Франції, Чехії, Польщі, Австрії прославив рідне місто завдяки торту «Ужгород», який хоча б раз куштував майже кожен ужгородець. Туристи не повертаються додому без фірмових місцевих солодощів. Як же пан Валентин став настільки унікальним майстром своєї справи, скільки видів тортів він виготовляє та які має плани на майбутнє? Про це та інше – у нашій розмові з закарпатським знавцем солодощів, справжнім гурманом та непересічною особистістю – Валентином ШТЕФАНЬО.

-Пане Валентине, Ваші солодощі – не просто десерти, кожен із них є витвором мистецтва, що чарує і п’янить ароматом. Із чого почалося Ваше захоплення кулінарією?

-У шостому класі маса повела мене на гурток кухарів, який діяв на базі тодішнього технічного училища №20. Мені так сподобалося, що я твердо вирішив, що це – моє, справа життя, професія, хобі і улюблене заняття. Мені приносило задоволення фантазувати над стравами, дегустувати смаки, експериментувати.

-Про торт «Ужгород» багато написано. А чи є якийсь секрет у його приготуванні?

-Ні. Мені згадався фільм з участю Андріано Челентано, якого питали на фабриці про секретний інгредієнт. Він відкрив пічку, плюнув у неї і сказав, що саме це й є тією великою таємницею. Насправді – ніяких секретів немає. Головне, усе робити від щирого серця. Торт «Ужгород» має особливий смак тому, що його зроблено з любов’ю. У будь-якій справі важливі знання, фантазія та любов. Фірмовий  торт, до речі, робиться виключно з натуральних інгредієнтів, у ньому немає жодного стабілізатора, емульгатора чи харчового барвника у торті немає. Використовую звичайні вершки, згущене молоко, печене безе з фундуком.

Для мене цей торт особливий, бо асоціюється з Ужгородом, при чому не тільки у мене.

-Як Ви надумали так неординарно оздобити торт?

-Людина має прикрашати своє життя і все, що її оточує. Ми самі повинні створювати красу довкола себе. Так жити приємніше, цікавіше, веселіше і затишніше.

-Хтось допомагав із дизайном і торту, і власне коробки, на якій дуже естетично виглядає світлина кафедрального собору у стилі ретро?

– Над рецептурою та дизайном торта працювали ми з сестрою. Щодо коробки, то ідею підказала кафедра туризму Ужгородського національного університету. На ній видно торт із зображенням собору, при чому малюнок нанесено на виріб тонким шаром шоколаду. Справа в тому, що на тлі цієї унікальної архітектурної пам’ятки найчастіше фотографуються туристи. До того ж, у різні часи там «квартирували» різні конфесії. Для гостей ми вирішили також розмістити на коробці короткий текст про наше місто, аби вони знали, куди приїздили. Тобто, не тільки матеріально (солодощами), але й духовно та інформаційно годуємо візитерів.

-Періодично торт «Ужгород» оздоблює то напис «Ungvár», то герб міста,  то міні-скульптурки, приміром, Свободка, то ще щось. Скільки подібних сюрпризів у Вас для шанувальників? Скільки Ви зробили тортів усього?

-Навіть не знаю. Багато. Скажімо, є спеціальна оздоба тортів до Нового року, до Різдва, до Пасхи, написи робимо і українською, і угорською мовами, бо вважаю, що на території Закарпаття та і в Ужгороді зокрема мирно вживаються різні національності, а солодощі людей повинні об’єднувати, згуртовувати. У планах є робити «декор» до юдейських свят.

Насправді ми хочемо брати активну участь у житті міста, України. А оздоба – то своєрідний сюпрприз для краян та туристів. Адже на календарі кожен день свято, то чому б не створювати урочистий настрій іншим.

Щодо кількості виробів усього – не можу сказати, їх надзвичайно багато….

-Через сестру, яка є співавтором торту, ви пов’язані з Францією. Там Ваша робота оплачувалася б у рази вище. Чи не думали Ви над тим, аби змінити прописку?

-Ні. Я люблю Ужгород, він є для мене – рідною оселею. Для чого шукати щастя у далеких краях, коли воно є тут, поряд. Чому я повинен їхати в іншу державу, аби займатися улюбленою справою? Вдома, як кажуть, і дим солодший…

-Але ж у 2007 році у Франції ви завоювали спеціальний приз за шедевр альні кулінарні витвори.

-Так. Це був національний французький конкурс  «Крокембуш», на якому кращі кондитери презентували свої солодкі шедеври. Я був єдиним українцем. Але після закінчення дійства мені хотілося повернутись до Ужгорода.

-А що таке крокембуш?

-Це – надзвичайно популярний торт у Франції. Без нього, між іншим, нього не обходиться жодне свято, весілля чи урочистість. Він складається із заварних булочок із начинкою, які викладають ярусами і скріплюють карамеллю або спеціальним солодким соусом. До речі, він є одним із моїх улюблених десертів.

-Тобто, це було до появи на кулінарному олімпі торту «Ужгород»?

-Частково так… Хоча  мій фірмовий виріб існував і раніше, та відомим він став аж у 2011 році.

-Я які ще були у Вашому житті кулінарні конкурси?

-Той же «Крокембуш» – у 2004 році, ще в студентські роки я посів перше індивідуальне місце в кондитерському конкурсі Єврокарпатського регіону. Відтак – 2007 рік – чемпіонат світу у Франції, де ми з сестрою Валентиною посіли четверте місце…

-Ви є автором різних солодощів. До Ваших творчих шедеврів також можна віднести 20-кілограмову шоколадну ялинку, прикрашену шоколадними іграшками, портрет Майкла Джексона (120х80см), намальований шоколадом, великодню писанку метрової висоти, вагою 22,5 кг занесену до Книги рекордів України, шоколадне місто, п’ятиметрову піраміду з шоколадних макарун (10000 шт.), весільну сукню із заварних тістечок і карамельної біжутерії для дружини та ще багато інших солодких витворів мистецтва. Щоразу – щось нове й незвичне. А торт залишається традиційним. Чи нині Ви щось змінили б в «Ужгороді»?

-Я – так. Адже з часом смаки змінюються. І це добре. У житті постійно потрібно щось міняти, ніколи не треба стояти на місці. Скажімо, мене питають про улюблений колір, а я його не маю. Просто мені деколи хочеться дивитися на світ крізь рожеві окуляри і я люблю рожевий. Деколи мені все, як кажуть, фіолетово, а деколи хочеться відкритих яскравих барв. Отак і й з смаками. Хоч усі ми не проти експериментувати. Утім мій фірмовий торт – це смак рідного міста, таким його знають люди. Тож поки що змінювати в ньому не хочу нічого.

-Ви сам багато їсте солодощів?

-Так. Звичайно!

А яка Ваша улюблена страва?

-Деруни. Утім не раджу концентруватися на одній страві. Раціон потрібно збагачувати різними наїдками, не вживати одноманітну їжу. До речі, до смаку згодом можна повертатися. Якщо певний час не їсти певну їжу, її смак відчувається по-новому. Але в загальному у смаках, як і в житті, потрібно шукати баланс, не втрачати почуття міри.

-І з солодощами так само?

-Звісно. Один мій знайомий каже: “Я купив три торти і так наївся!» Але ж торти треба не їсти. Ними потрібно насолоджуватись. Аби ж отримати задоволення, достатньо одного. Їсти треба м’ясо, а не десерти.

-Ви останнім часом часто приймаєте участь у всіляких благодійних акціях. Назвіть ще хоча б деякі з них…

-Ми нерідко проводимо майстер-класи з дітьми-сиротами, із фізично обмеженими малюками, а також різні солодкі акції до державних та релігійних свят… Справа в тому, що свої вироби я зробив би у будь-якому випадку. Проте мені дуже хочеться, аби діти щось побачили, навчилися чомусь новому. Прикро, що чиновники і організації, які мають про це думати, не завжди знаходять для подібного час. Сподіваюся, ситуація незабаром виправиться на краще. Щодо себе, то я люблю свою справу і всюди пропагую професію кондитера. Моя робота приносить іншим тільки позитив. Утім чомусь у нашій країні останнім часом говорять тільки про спеціальності юриста чи економіста, а звичайні, прості, професії належним чином не пропагуються на державному рівні. Тому в країні відчувається дефіцит спеціалістів. От коли ти можеш зробити щось своїми руками – нехай навіть написати хороший закон – це вже добре, такими вчинками можна пишатися, бо людина принесла якусь користь суспільству, залишила по собі добрий слід.

-Що можете порадити тим, хто хоче спробувати власні сили у сфері харчування, у кондитерському мистецтві?

-Передусім усвідомлено вибирати професію, адже вона повинна приносити задоволення, це – саме те, чим ви займатиметесь протягом багатьох років. Тож як я вже казав, потрібні любов, фантазія і знання. Як на мене, це і є формулою успіху. Тобто, якщо людина любить свою роботу, вона поглиблює знання, а навчаючись, фантазує. Виходить таке собі замкнене коло. Однак я саме такими принципами керувався  відтоді, відколи пішов навчатися на кондитера.

-Маєте ще якесь життєве кредо?

-Ну… скажімо таке: я маленька мікрочастинка на цій планеті, але вірю в те, що зможу змінити цей світ, правда починати потрібно із людини в дзеркалі. Це – просто, треба тільки спробувати!

-Спасибі за розмову і нових Вам смачних ідей, успіхів і процвітання!

Розмовляла Марія УЖАНСЬКА, газета «Наш Ужгород», ексклюзивно для zakarpatpost.net