Свобода слова в Закарпатті відміняється?

Хоча сьогодні багато говориться про роздержавлення ЗМІ, та держава все одно виділяє на них гроші. Принаймні, Закарпатська обласна рада на наступний рік на медіа-потреби планує витратити чималі кошти.

«У новій редакції на фінансове забезпечення Програми підтримки засобів масової інформації та розвитку інформаційної галузі на 2015–2017 роки передбачено  2 300,00 тис.грн.  Зокрема, на 2015 і 2016 роки – по  750,00 тис.грн, на 2017 рік – 800,00 тис.грн. Ці гроші  націлені на підтримку редакціям газет, засновниками яких є органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, засобам масової інформації, які цілеспрямовано сприяють розвитку мов та культур національних меншин, для висвітлення діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування телебаченням і радіомовленням, друкованим засобам масової інформації для висвітлення діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, проведення заходів: конференцій, засідань за круглим столом, брифінгів, прес-турів, фестивалів, виставок, соціологічних та наукових досліджень, моніторингу засобів масової інформації, конкурсів серед засобів масової інформації на кращі публікації; лауреатам   обласних премій у галузі журналістики до ювілеїв газет, радіо і телебачення, професійних свят журналістів; працівників радіо і телебачення; інформаційні матеріали, а також Обласній організації Національної спілки журналістів України, – повідомила  zakarpatpost.net прес-служба облради.

Але про яку насправді фінансову підтримку ЗМІ йдеться? Справа в тому, що влада й надалі продовжує фінансувати засоби  масової інформації комунальної та державної власності (принаймні донедавна вони саме такими вважалися). Хоча де-юре процес роздержавлення і почався, та де-факто районки, окремі обласні та всеукраїнські видання й надалі продовжують використовуватись у ролі рупора для урядовців та депутатів.

От саме за власні виступи у газетах та на телебаченні, за матеріали, що позитивно висвітлюють діяльність представників влади, і платять чиновники… до речі, із коштів простих людей,  своїх же виборців, тобто платників податків.

Місцева влада, як і раніше, користуючись своїм адміністративним ресурсом, за бюджетні гроші замовляє рекламні публікації про себе чи антирекламу про політичних опонентів.

Прикро, що навіть зараз, після чверть сторіччя незалежності України, говорити про повну свободу слова не можна.  Навіть після двох революцій, на які піднялися українці, ми все ще живемо радянськими стереотипами. Та то й зрозуміло, адже втрачати можливість піаритися не за власний, а за державний рахунок не хоче жодна влада. От і продовжує «підкормлювати» часописи, з якими їй вигідно співпрацювати.

Слід зазначити, що районки було створено ще у 20–30-х роках минулого століття, в часи становлення Союзу. Саме тоді і було сформовано  особливий сегмент друкованих засобів масової інформації місцевої сфери розповсюдження — газети, засновані й фінансовані місцевими організаціями Комуністичної партії практично в кожному адміністративному районі. Ця тенденція не втрачає життєздатності й дотепер. Відтоді змінилися лише керівники… а принцип роботи залишився тим же.

Варто також згадати, що у 1990 роках після розпаду радянської імперії партійні видання перейшли в комунальну власність органів місцевого самоврядування. А з 1 січня набрав чинності Закон 917-VIII «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації». Наразі більшість міських, районних та обласних рад вийшли із числа засновників газет, однак і надалі продовжують їх фінансово підтримувати, а ті у свою чергу – обслуговувати.

До речі, разом із повним роздержавленням редакції районок фактично повинні залишитися без майна, яке мають у власності, тобто, за використання приміщень мали б сплачувати орендну плату. Це ж стосується й автомобілів. Звісно, далеко не всі колективи газет у цьому зацікавлені. Але найбільше не хочуть втрачати своїх «маріонеток» саме чиновники.

Тому навіть з майном вирішили піти на поступки, зазначивши в законопроекті, що:  «Приміщення, що перебувають у державній або комунальній власності, в яких на час реформування перебували редакції, передаються в оренду строком не менше ніж на п’ятнадцять років з розміром орендної плати, установленим для бюджетних організацій».

Між іншим, викупити згодом ЗМІ можна буде також за безцінь.

«А що у газети є? Грубо кажучи, нічого. Запасів паперу ніхто не робить, бо все одразу видруковується. Більше нічого у видання немає. Я не знаю, як з телебаченням буде проходити приватизація, там теж, очевидно, є свої нюанси. Значить оцінюємо 10 комп‘ютерів по 2 тисячі гривень. Це 20 тисяч гривень. Ціна лоту – 20 тисяч гривень. Хтось платить 30 тисяч гривень і стає власником газети за 30 тисяч гривень. Правильно, виходить смішно, бо в газети більше нічого немає. А хто скупить районки, хто купить ЛОДТРК, державне радіо? Хто має гроші в наш час? Зрозуміло, що це будуть олігархи, бандити. Тобто позитивно говорячи про те, що має бути роздержавлення преси, ми не можемо говорити про те, що закон буде позитивний і для преси, і для журналістів. Закон призведе або до масового закриття газет, або до переходу їх в руки тих, хто набув свої кошти незаконно. Тобто це є приклад того, що благими намірами вимощена дорога в пекло», – каже головний редактор однієї з комунальних газет Микола Савельєв.

Виходить, що свобода слова комунальним ЗМІ у найближчій перспективі так і не світить, а державні гроші й надалі планується спрямовувати на їхню «підтримку».

zakarpatpost.net