Сьогодні Престольне свято Cвято-Покровського храму-пам’ятника в Ужгороді
14 жовтня в день Покрови Пресвятої Богородиці архієпископ Мукачівський і Ужгородський Феодор, звершить архієрейське богослужіння в Ужгороді.
Архієрею співслужитиме духовенство Ужгорода та єпархії. Початок богослужіння о 10-й годині.
У закарпатців цей празник ще носить назву «Третя Пречиста».
Встановлений він був як подяка за заступництво Богородиці над Царгородом.
Головний мотив встановлення цього празника — це видіння св. Андрія Юродивого. Царгород, столицю Візантії, облягали араби, повсюди в місті панувала тривога. В храмі Пресвятої Богородиці на Влахернах, де переховували Її ризу, відправляли всенічну, храм був переповнений. Саме тоді після відправи св. Андрій Юродивий та його учень Епіфан мали видіння: від царських дверей (так раніше називали головні двері церкви, через які входили до храму) йшла світлом осяяна Богородиця у супроводі Івана Христителя та Івана Богослова, при співі великого хору святих. Богородиця підійшла до престолу, вклякла, довго молилася і плакала. Після цього, як бачив св. Андрій, Вона зняла зі своєї голови хустку-покров-омофор і широко простягла її над народом у церкві. Коли видіння зникло, св. Андрій та Епіфан зрозуміли, що Богородиця прийшла, щоб врятувати місто. Як наслідок, вороги таки відступили, і місто виявилося врятованим.
Історики не можуть дати чіткої відповіді, коли жив св. Андрій, і коли відбулося чудо заступництва Богородиці над Царгородом. Одні дослідники стверджують, що св. Андрій жив при імператорі Леві I Великому (457-474 рр.). Тобто, у V столітті, інші, яких більшість, час життя св. Андрія відносять до часів імператора Лева VI Мудрого (886-911 рр.) — на початок Х століття.
Празник Покрова був у греків місцевим празником і після падіння Царгороду 1453 р. вони навіть перестали його святкувати. Празник Покрова має службу великих празників зі всенічною, але не належить до 12 великих свят церковного року. Він не має ані перед- ані попразденства.
Культ Богородиці як Заступниці і Покровительки широко розвинувся і серед українського народу: українські князі, королі, військо, козаки та гетьмани обирали Богородицю своєю Покровителькою та Опікункою.
Князь Ярослав Мудрий 1036 р. розбиває печенігів і з вдячності будує в Києві храм Благовіщення на Золотих Воротах. В церкві 1037 р. він віддає увесь народ під опіку Божої Матері. Князь Мстислав, в поході проти черкесів обіцяє збудувати церкву в честь Божої Матері, якщо Вона допоможе йому перемогти ворога. Він перемагає і виконує свою обітницю. Князь Володимир Мономах у своїх споминах каже, що перемогу над половцями здобув завдяки Богові і Пречистій Діві Марії. Наші князі і їхнє військо йдучи в похід проти половців 1103 р., складали обіти Богові і Пречистій Діві Марії. Князь Ігор Святославович, герой епосу “Слово о полку Ігоревім”, після своєї втечі з полону, йде з поклоном до чудотворної ікони Божої Матері, щоб їй подякувати за поміч і порятунок. Галицький король Данило після успішного походу на Чехію спішить з подякою до ікони Пречистої Діви Марії в Холмі та з поклоном складає Їй багаті дари. Деякі українські князі на своїх печатках використовували іконки Божої Матері або молитви до Неї.
Дивовижне явлення Покрови Божої Матері було відкрите двом людям – блаженному Андрію, Христа ради юродивому, та його учню, блаженному Єпіфанію.
Спостерігаючи це дивне видіння, учитель запитав учня: «Чи бачиш, брате, Царицю і Госпожу, Яка молиться за увесь світ?» На що почув: «Бачу, отче, та вжахаюся…»
Збереглося кілька цікавих діалогів між Андрієм та Єпифанієм, які є добрим повчанням для християн і по сьогодні.
Ось один із них: якось Єпифаній поцікавився в Андрія: «Що означають слова Господа «не будьте багатослівні в молитві»?» На що отримав такий коментар свого блаженного вчителя: «Багатослів’я, сину, полягає в тому, що деякі, стоячи на молитві, говорять: «Господи! Подай мені їжу, і пиття, і багатство, і честь, і владу, і таке інше…» — і все це замість того, щоб зітхнути: «Господи! Згрішив я! Прости й помилуй!» Бог не хоче, щоби ми просили зайве, натомість хоче, щоб ми передусім шукали Царства Божого і Правди Його – тоді й решта того, що нам насправді потрібно, обов’язково нам додасться».
