Босі мандрівники від Ужгорода дійшли до Харкова

[Total: 0    Average: 0/5]

Про це вони повідомили на сторінці «Простобосо» у Фейсбуці.

Саме там вони публікують свої дорожні нотатки. Фінішували хлопці 14 жовтня і мандрівка, протяжністю майже дві тисячі  кілометрів  тривала більше трьох місяців.

mandrivnyky1

«#Харків!
Єєєєєєєєєє
#PROSTOBOSO, – саме так підписали світлину з вказівником Іван Онисько та Юрій Регліс. Пропонуємо читачам кілька записів із дорожніх нотаток Юрка та Івана.

Крім  того,  Фейсбуці  хлопці зазначили:

«День 96
Сковородинівка – Вільшани 20 км
Найхолодніший деньСьогодні 12 жовтня, ми прокинулись в Сковородинівці, в селі, де помер Сковорода. Зранку ми поснідали і пішли із Валерієм Павловичем до музею, де він нам провів екскурсію про цього видатного мандрівного філософа. Історія життя Сковороди – це одна велика захоплива подорож. Це ще одне відкритття, яке ми зробили в подорожі #prostoboso . До цієї мандрівки ми мало що знали про цього видатного українця, щось таке загальне, як типу купюра 500 гривень, навчався в Могилянці і дуже багато подорожував. Та вже в подорожі відкрили для себе його життя і його творчість. Цікаве і особливе було його життя.
Сковорода обрав це село, для того щоб тут померти. Іван сказав, що тут гарно помирати, а ми ще хочемо пожити і ми відправились в дорогу.
Сьогодні було холодно. Ні, не так. Сьогодні був неймовірний дубак! Максимум +8 градусів, але при шаленому вітрі все це відчувалось як +3 – +4. В основному йшли полями, тому вітер давав нам прочуханки. Ще два дні тому я подумки боровся із холодом і хоч я й програв, та ми були на рівних. Сьогодні ж було все інакше. Є холод, він рулить, а я вже під нього підлаштовуюсь. У Івана та Ядвіги все було приблизно так само. Іван час від часу співав і бігав. Йшли ми дуже швидко. Іноді долали 1 км менш ніж за 10 хвилин, коли під ногами була грунтовка. На асфальті швидкість поменше, але все одно дуже пристойна. Іноді обнімались і шли втрьох, так воно легше. Червоні носи видавали наше ставлення до холоду. Я згадав Володар Кілець, коли погода в горах не пускала братство кільця вперед. Так само і наше братство має величезну проблему в останні дні. Холод нас рвав і розбивав вщент. Але ми йшли. Ми давно вже вирішили що в нас немає ніяких варіантів із взуванням, зупинками і т.д. Просто йдемо, як би там не було. Жодного вибору, один шлях. А коли немає вибору, то й немає про що думати. Вперед і вперед і так і йдеться легше. І ми таки дійшли. Завтра в нас буде 27 км до місця ночівлі і температура впаде до +2 – +4, що буде відчуватись при вітрі як -3 – -1 за прогнозами синоптиків. Мабуть це буде найбільше випробування холодом.
У Вільшанах нас прийняв Володя, кандидат історичних наук, то ж вечір забезпечений цікавими історіями. Ми останнє в цій подорожі перемо свої вишиванки і весь інший одяг, надіємось до ранку вони будуть сухими. Налаштовуємось на фініш.Порахували із Іваном наш кілометраж – 1929 км. 1929 км!!! Хто б міг подумати. Коли прийдемо в Харків, буде десь під 1975 км на 98-й день подорожі. Вирішили із Іваном, як мінімум доходити по Харкову до 2000 км, дотримуючись правил нашої подорожі, адже ми говорили про понад 2000 км пригод. Тому залишайтесь із нами і побажайте нам гарного здоров’я!)
P.S. ввечері Іван приніс вишиванки, які ми перед тим, повісили на вулиці і вони були замерзлі, як пельмені із морозилки.

День 97
Вільшани – Пісочин 29 км

Останній крок

Вночі я прокидався, щоб підкинути дрова в опалювальний котел, адже наші вишиванки мали бути сухими до ранку. І зранку вони були майже повністю сухі. На сніданок до нас приїхала знімальна група одного із каналів. Їмо, чай одягаємось і вирушаємо.
Таке враження, що на вулиці всі вже давно ходять у зимньому одязі. Побачили бабусю у тяжкій «дубльонці», якій тільки від одного нашого виду відразу стало холодно. Як тільки ми вийшли із Вільшан на відкритий простір, вітер почав нас продувати по повній. Одно дорога була повністю в багнюці і пройшовши 200 метрів, ми зрозуміли що вона веде не туди. Та ноги повністю окутала холодна багнюка. Під ногами була трава, тож ми вирішили бігти. Боса була цьому надзвичайно рада, це прямо як ганятись за машинами, тільки набагато веселіше. Більше ніж сьогодні ми ніколи не бігали в подорожі #prostoboso Мені це все нагадувало той же Володар кілець і трьох героїв (людина, ельф та гном), які весь час бігли)
А взагалі в цей день нам дуже повезло, більше 70% дороги була ґрунтова, що давало нам можливість розвивати велику швидкість. 29 км ми пройшли менш ніж за 7 годин. Хто бігає марафони – має оцінити, з урахуванням того що ми були босі, на 97-й день прогулянки і температура була близько 4 С. Під кінець дня руки трішки позамерзали і шкіра на стопах стерлась, але холод не давав це відчувати.
Нас зустріли майже на кордоні с. Пісочин і Харків. Таня і її чоловік Андрій, який відважився пройти із нами останній кілометр босоніж і у одній кофті. Сьогодні ми ночуємо за 2-3 км від знаку Харків, за об’їздною, хоч формально, це наче територія Харкова. По дорозі Андрій запитав нас, як ми ставимося до бані і отримавши позитивну відповідь, пообіцяв нам її розтопити. Ох і круто було після такого дня попаритись в бані. Наші тіла, особливо кістки, сьогодні мали амплітуду від мінусової температури і до + 80С і більше!!!
Ввечері і в день постійно телефонувало багато журналістів, домовляючись на завтрашній день. Все це в купі із холодом, якось відсувало на дальній план всі емоції та переживання стосовно того, що ми ось-ось у цілі. Постійно спілкуючись про другорядне, іноді втрачаєш сенс основного. Хочеться більше передати всіх почуттів, які переповнюють мене зараз, але постійний ліміт часу та інші обставини не дають це зробити. Сьогодні з Іваном ми довго спілкувались в бані про #prostoboso , про наші плани, майбутнє і про те, що ми відчуваємо зараз. Все це дуже складно описати. Ось саме зараз, коли я пишу цей текст, якесь дивне одчуття оселилась в мені. Мабуть це осінь із її постійним особливим переживанням. Ми майже дійшли до краю і є присутній якийсь страх, зробити цей останній крок, адже це знову вихід у невідоме. Та мені згадується вірш Іздрика і все відразу стає на свої місця:
осіннє безумство розлито в повітрі
немов по новій скатертині чай
та відчай нічого не вартий – повір мені
як дійдеш до краю – ступай за край…»

mandrivnyky2

Сьогодні у Харківському літературному музеї відбудеться зустріч із босими мандрівниками у рамках проекту  “Мандрівка за щастям”.

zakarpatpost.net вітає Юрка та Івана і бажає подальших вдалих подорожей!

zakarpatpost.net

Loading...

Comments are closed.