Закарпатці поділилися думками про те, чи легко працювати з родичами
Нещодавно Міжнародний кадровий портал hh.ua провів соціологічне дослідження щодо спільної зайнятості населення у різних сферах. Як виявилося, в Україні троє із чотирьох опитаних працювали або працюють в одній компанії зі своїми родичами. Дещо менше половини з них запевнять, що це простий збіг обставин. Чверть опитаних зазначили, що працювати з кимось із сім’ї простіше, оскільки заздалегідь знаєш, як краще будувати комунікації й на що очікувати. Отже й ми вирішили поцікавитись у мешканців нашого краю, чи легко їм ділити роботу з рідними.
Хліба окраєць – і той пополам?
Найчастіше професія передається у спадок серед лікарів та вчителів. Тому ми запитали в декого з них, як їм працюється під батьківським крилом.
Василь Данилюк із Ужгорода у медицині завдяки мамі. Але лікарями працювали і дідусь із бабусею, тож він іще в садочку знав, ким стане, коли виросте.
-Мені були добре відомі тонкощі роботи ще у п’ятирічному віці. Пам’ятаю, як до нас додому приходили хворі. Мама завжди казала, що єдиний син повинен піти її стопами. Оскільки вона мене виховувала сама, без батька, йти наперекір волі матері не хотілося, та й професія мені завжди подобалася. Тому варіанти ніколи не обговорювалися. Мама мені багато допомагала. Навіть зараз дещо підказує. У неї більший життєвий досвід. Я ж радію, що маю і вдома, і в лікарні хорошу порадницю, – каже чоловік.
Однак не всі такої думки.
-Моя мама – вчитель української мови, завжди мене примушувала писати твори, складати різні роздуми. У мене ж виходило слабо. Вона ж бачила моє майбутнє лише у вчительській роботі. Але оскільки гуманітарного таланту в мене не було і я мала хист до математики, довелося вступати на математичний факультет. Зараз ми працюємо в одному колективі. Не приховую, знайти «місце під сонцем» допомогла саме вона, однак інколи трапляється, що вдома посваримось, а ще й на роботі потрібно бачитися. Тож буває непросто. Принаймні не хочу, аби мій син продовжив сімейну династію, – ділиться думками хустянка Ярина Поп.
Слід зазначити, що сімейний підряд і працевлаштування «по блату» — поширене явище в українських офісах. Як показало опитування Міжнародного кадрового порталу hh.ua, чверть із респондентів, які працюють разом із батьками, протягом тривалого часу знаходяться під їхньою протекцією.
Родинний бізнес
Звісно, коли подружжя займається однією справою, надихає одне одного, підтримує в роботі – це ідеальний варіант як родинних стосунків, так і виробничих. Хоч така модель і не дуже розповсюджена, але зайнятих таким чином сімей є близько трьох відсотків. Як правило, сімейний підряд зустрічається у невеликих компаніях (до 50 співробітників).
-Працювати з дружиною мені легко і приємно. Більше того, двоє наших синів теж зайняті сімейним бізнесом. Це і вигідно, і зручно. Скажімо, ми хочемо кудись поїхати відпочити, так нас завжди є кому замінити. Це ж стосується і дітей. Крім того, ми разом обговорюємо нові ідеї, спільно втілюємо їх у життя, – каже мукачівець Петро Волошин.
Такої ж думки і Кароліна Дан із Тячева.
-Ми – художники, люди вільні і творчі. Із чоловіком разом ми вдома, разом на роботі (працюємо дизайнерами), разом їздимо на пленери… Не кажу, що завжди усе гладко. Інколи – сваримось. Але то полюбовно. Що цікаво – ми спільно обговорюємо наші роботи, слугуємо один одному джерелом натхнення. А що може бути кращим! – зізнається жінка.
Звичайно, для людей творчих професій духовна спорідненість є дуже важливою. Але як із працівниками офісів?
-Я – економіст, мама – бухгалтер. Цілий день сидимо в одному кабінеті. Вдома – також зустрічаємося на кухні. Інколи серджусь на маму, бо багато повчає, але в загальному – підказує, за що я їй щиро вдячна, – стверджує хустянка Лариса Кіш.
Цікаво, що згідно з дослідженнями, на приватних підприємствах працює тільки 3 відсотки краян разом з дітьми.
Утім… як би там не було, а головне не те, хто де і ким працює, а те, аби панували мир і гармонія як у сім’ях, так і в колективах.
